На Гуцульщині споконвіків поважали газдів. Завжди з гонором казали: «ото газди». І не любили баламутів та пустословів – «то пусте».
Газди давали раду і собі та родині і в справах громади, допомагали іншим людям. Бо вміли, знали як то робити і не лінувалися. І так вчили своїх дітей.
Радянська влада всіх «порівняла» і громадою вже управляли, як правило, «з тих пустих». В багатьох випадках і за часів Незалежності до влади рвалися пустобрехи та п’янички. То і маємо таку-сяку владу, яка не може дати раду ні з господаркою, ні з політикою, ні з фінансами. Як у пустого господаря в хаті – як не плоти впали, то брама крива, як не дірка в постолах, то піч курить. А у хаті російський шансон цілий день грає…
Кандидат у народні депутати від верховинців, косівчан та снятинців Лідія Шкрібляк родом з гуцульського Яворова, внучка поважного газди Николая Шпалегового, родина якого колись тримала грунти та полонини на Верховинщині і Косівщині. А дєдя Николая мав, як би тепер сказали, ексклюзивне право від цісарської влади їздити четвіркою коней до церкви на Великдень.
ШКРІБЛЯК Лідія Василівна, 1967 р.н., заміжня, має сина. Кандидат у народні депутати України у виборчому окрузі №89 (Снятинський, Косівський та Верховинський райони) від політичної партії «Народний фронт».
Освіта: після закінчення яворівської школи навчалася у Кишинівському фінансово-економічному технікумі за спеціальністю «Бюджетний облік» та здобула вищу економічну освіту за спеціальністю «Фінанси та кредит» у Кишинівському державному університеті (1986-1991). Має диплом «Міжнародної школи бізнесу» та численні сертифікати з різних практичних тренінгів та навчань у сфері економіки та управління.
Трудова діяльність: з 1999 і донині - засновник і директор ТОВ «Будмакс» (м.Івано-Франківськ). Працювала заступником головного бухгалтера Яворівської сільської ради (1989-1999) та бухгалтером республіканської клінічної лікарні центру охорони здоров’я матері і дитини (м.Кишинів, 1986-1989).
Громадсько-політична активність: член Ради підприємців при Івано-Франківському міському голові, член Клубу ділових жінок «Актив», депутат Івано-Франківської міської ради V скликання (2006-2010, партія «Пора»). Систематично займається благодійною та меценатською діяльністю.
Як сталося, що звичайна гуцулка стала однією із найуспішніших та найвідоміших жінок Івано-Франківщини? Звідки сучасний 3-D кінотеатр «Люм’єр» та знаменитий ресторан «Франко»?
Сили та натхнення по життю мені надає потужна енергія нашого рідного краю. Важкий щоденний побут гуцулів, їхня природня потреба постійно рухатись вгору є джерелами нашого спільного прагнення до успіху та досконалості.
Найяскравіші спогади дитинства пов’язані з родинним Різдвом у діда Николая та баби Анни, коли збиралися всі діти, внуки та правнуки у дерев’яній хаті на Граждах. Потім було здобуття вищої освіти за економічним фахом, робота бухгалтером в Яворівській сільській Раді та звичайні сільські клопоти – сіно, господарка, ліжники, масажери. Чоловік на той час працював вчителем фізики та інформатики в Яворівській школі. З 1993 року почала свій невеликий власний бізнес – створила одну з перших на Франківщині приватних перукарень у Косові, потім у Верховині.
Подальший переїзд з Яворова до Івано-Франківська в 1999 році був пов'язаний з роботою чоловіка – йому запропонували очолити Західно-Українське агентство сприяння іноземним інвестиціям при облдержадміністрації. Саме тоді в 1999 році, щоб не потонути у домогосподарських справах, відкрила невеличкий магазинчик жіночого одягу, а згодом заснувала ТОВ «Будмакс», що успішно працює вже 15 років.
Спочатку займалася зовнішньоекономічною діяльністю, експортом та імпортом. Постійно шукала інші шляхи розвитку власної справи. На початку двохтисячних років в Івано-Франківську не було жодного працюючого кінотеатру, тоді як в Києві вже почали з’являтися нові сучасні кінозали. Взяла в оренду приміщення кінотеатру імені Івана Франка, побудоване ще в 1929 році. В 2004 році воно було в жахливому занедбаному стані – прийшлося зробити кардинальну реконструкцію приміщення та відновити всю технічну документацію.
Для цього взяла великий банківський кредит та особисто пройшла всі кола бюрократичного пекла. Саме мої підприємницькі поневіряння по численних контролюючих установах призвели мене до балотування у міську раду V скликання. З 2006 по 2010 рік як депутат активно працювала в комісії з питань промисловості, підприємництва, торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування.
Працювала чесно і справедливо. Депутатська робота – це не тільки руки піднімати і на кнопки тиснути – це кропітка робота з людьми, яка вимагає багато часу, якщо віддаватися їй сповна як я це завжди роблю.
Вдруге депутатом не обиралася – цінувала час, що вивільнився для виховання сина та для розвитку бізнесу. Взяла новий довгостроковий кредит для створення в 2011 році ресторану «Франко». Банкіри мені довіряють – маю позитивну кредитну історію.
Нині в штаті кінотеатру та ресторану працюють понад 100 осіб, з яких десятеро вихідців з моєї рідної косівщини. Я пишаюся тим, що за десять років цього бізнесу, незважаючи на економічні негаразди, політичні кризи та різні фінансові скрути в країні, мною не було скорочено жодного працівника нашої компанії.
Ресторан «Франко» три роки поспіль входить до незалежного рейтингу «100 найкращих ресторанів України» і вже має нагороду конкурсу «Тріумф десятиріччя» як найкращий заклад ресторанного господарства міста. «Люм’єр» - це не тільки кінотеатр унікальної конструкції з найсучаснішим обладнанням в Україні – це новий центр культурного і громадсько-політичного життя Івано-Франківщини. Нині в кінотеатрі «Люм’єр» відбуваються більшість соціально важливих заходів міста та області, різних творчих вечорів, презентацій та зборів. Ми беремо участь у всіх цих заходах як меценати, допомагаючи в їхній організації.
Що Ви особисто зробили для громади? Відомо, що у рідному селі Яворові, де Ваша мама Катерина Миколаївна Шкрібляк вже другий термін працює сільським головою, Ви разом з братом Анатолієм та сестрою Марією проофірували дорогу до церкви та пам’ятник видатному землякові Юрію Шкрібляку в центрі села. Чим ще допомагаєте людям?
Ще з дитинства моя мати привчала нас із сестрою і братом, що багаті мають допомагати бідним, а сильні – підтримувати слабких. Тому я вважаю природнім, що бізнес має бути соціально відповідальним. Якщо Бог дав хист заробляти – треба обов’язково ділитися з нужденними. Саме тому вже понад десять років я систематично здійснюю матеріальну допомогу дітям хворим на ДЦП та онкохворим. Десятки шкіл і церковних громад підтримані матеріально.
Нині ми, спільно з такими ж небайдужими підприємцями, заснували фонд допомоги нашим військовослужбовцям в зоні АТО. Кінотеатр «Люм’єр», регулярно здійснює безкоштовні перегляди кінофільмів зокрема, для дітей сиріт. Разом з Юрієм Іллєнком проводимо благодійний кінофестиваль на підтримку українського режисера Олега Сенцова, який арештований ФСБ Росії. Також я є співорганізатором всеукраїнського дитячого конкурсу краси і талантів «Різдвяний янгол», різних інших благодійних, меценатських проектів тощо. Але в нашій сім’ї не прийнято афішувати цей напрям нашого життя – вважаємо благодійність нормальним покликом будь-якого християнина.
Пані Лідіє, чому Ви і чому в депутати? Хіба Вам мало турбот із власним бізнесом? Навіщо Вам депутатський мандат?
До влади я не рвуся. В мене немає потреби у депутатській недоторканності, а моє підприємство не потребує якихось специфічних законів чи підтримки влади. Пропозиція балотуватися до Верховної ради України від «Народного фронту» була для мене повною несподіванкою. Спочатку дещо вагалася, коли зателефонували з керівництва обласної парторганізації та наполегливо пропонували погодитись на висування. Адже із власного досвіду, дуже добре усвідомлюю відповідальність депутатської роботи.
Проте швидко дійшла висновку, що політична команда «Народного фронту» є найбільш перспективною у майбутньому парламенті. Арсеній Яценюк вже довів свою ефективність на посту Прем’єр-Міністра України. Думаю, що і надалі він буде обраний парламентом на цей пост. Знаходячись у команді майбутнього глави уряду, я, як народний депутат, зможу більше зробити для виборців свого округу. Тому і погодилася на висування кандидатом, бо впевнена, що зможу як народний депутат принести користь людям.
Згадую, як колись покійний Микола Васильович Шкрібляк, ідучи на вибори в 2002 році, казав: «Наші люди заслуговують на те, аби жити краще». Саме він ще в 1995 році був безпосереднім розробником Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». На жаль, вже немає Миколи і немає таких оборонців нашого люду. Робота депутатів нині зводиться до виконання вказівок партійних вождів, які знають наш край через призму курорту «Буковель» і мало хто цікавиться цінами на худобу чи ліжники, проблемами з лісами, річковим гравієм чи медициною в селах. І танцюють вони «під Вєрку Сердючку» десь в приміських колибах, а грандіозний культурний пласт Прикарпаття і Карпат тримається на ентузіастах, яким був, вже також покійний, Роман Кумлик. Сьогодні я готова найнятися на роботу до наших людей і відстоювати їхні права та інтереси. А знаю я їх не з казочок про мольфарів та пісень про рідний край Черемоша і Прута.
Що Ви вважаєте першочерговим своїм завданням у майбутній Верховній Раді?
Усім нам з вами добре відомо про жахливий стан наших доріг та високий рівень безробіття, про мізерні пенсії та зарплати і високі ціни на продукти та ліки. Ці проблеми мають бути вирішені на національному рівні. Один депутат не в змозі ці проблеми подолати. Проте він може багато вирішити разом із ефективною командою при владі. Я вважаю, що така команда є – це «Народний фронт» і Арсеній Яценюк.
Вважаю, що краще обіцяти менше, але точно виконати. План дій народного депутата має бути конкретним, реальним і з чіткими термінами виконання. Тому обіцяти «покращення вашого життя вже сьогодні» не буду. Вбачаю головним завданням народного депутата контроль за виконанням українських законів на місцевому рівні, боротьба із корупцією місцевої влади, лобіювання інтересів округу у Верховній Раді України при розподілі бюджетних коштів, при прийнятті цільових програм. Вважаю необхідним ініціювати закони, зорієнтовані на розв’язання наших з вами місцевих проблем.
Своїм першочерговим завданням вважаю підготовку та прийняття Закону України «Про сталий розвиток гірських територій», метою якого має стати створення фінансових механізмів для розвитку інфраструктури регіону, будівництва нових доріг та розвитку підприємництва. До роботи над цим законом залучатиму депутатів із сусідніх областей та фахівців відповідних міжнародних інституцій та громадських організацій.
Головна моя мета – це єдина українська держава і міцна українська армія, це економічні і правові інтереси моїх земляків. Не економічних монстрів і державних установ, які паразитують на прикарпатцях, а інтереси простих людей, серед яких я виросла. І вирішення конкретних життєвих проблем краю, конкретного села чи району.
Якщо буде порядок в державі і влада не буде красти і брехати, в наш край будуть вкладати гроші. Приклади – Закопане в Польщі, Татри в Словаччині, гірська Румунія. Ці регіони виросли економічно за п’ять-сім років. А так хто хоче ризикувати? Хто купить корову в пустого газди? Люди мусять контролювати і люструвати владу. Інакше знов всяке колишнє знову туди напхається. Збиратися і відстоювати свої права і гнати пустобрехів. Але все залежить від людей. Влада має їх боятися.
(Р)