Нещодавно Прикарпаття сколихнула новина про смерть 18-річної студентки від анорексії. Дівчина займалась сироїдінням, аж поки вага не знизилася до критичного рівня. Врятувати її не вдалось...
Як виявилося, в Україні на сьогодні немає спеціалізованих клінік, які б надавали таким пацієнтам комплексну допомогу, а також немає статистики щодо розладів харчової поведінки.
Хвороба молодшає, і якщо раніше вікова категорія складала 14-16 років, то зараз її діагностують у 8-ми літніх. Про це захворювання Фіртці розповіла кандидат медичних наук, доцент кафедри терапії і сімейної медицини ННІПО, член Української гастроентерологічної Асоціації, член EURACT, гастроентеролог медичного центру "Оксфорд Медікал Прикарпаття" Любов Скрипник.
Розкажіть нам про анорексію? Що це таке?
Анорексія – це розлад харчової поведінки, який характеризується навмисним зниженням маси тіла, що викликається і підтримується самим пацієнтом.
Від моменту виникнення такого розладу харчової поведінки, як анорексія, до консультації у кваліфікованого лікаря-психіатра проходить у середньому вісім (!) років. На цьому етапі пацієнт вже має поліорганну недостатність — комплекс проблем, які виникли через постійне недоїдання, недоживлення молодого організму та часто потребує госпіталізації.
«Де ви були раніше? Ви що, не бачили, що відбувається з вашою дитиною?», — досить часто замість співчуття батьки чують від лікарів звинувачення.
Пацієнти, які страждають цим захворювання, жорстко обмежують себе в їжі, як правило, через незадоволення своєю фігурою. Прийом їжі викликає у них почуття провини, через це багато хто опісля штучно викликає блювоту або ставить очисні клізми. До аномальної втрати ваги можуть призвести також фізіологічні причини.
Анорексія – захворювання, яке прогресує, може призводити до білково-енергетичної недостатності та до стрімкого погіршення фізичного і психологічного здоров’я.
Люди розуміють, що з ними відбувається, що вони мають критичну худорлявість, що їм потрібна допомога.
Але страх змін, страх набрати хоча б 100 грамів ваги набагато сильніший за страх смерті. Тому вони прекрасно можуть говорити про те, що вони хочуть змінитися, вони хочуть змінити своє життя на краще, вони розуміють, що з ними зараз є, але будуть робити все, тільки щоб не набрати вагу – «робіть зі мною все, але тільки вагу мою не чіпайте!».
Анорексія завдає немислимий душевний біль. Люди перебувають у постійному м'язовому напруженні, і виходить, що кількість споживаних калорій менша, ніж спалюється калорій в цьому напруженні, а якщо ще батьки або суспільство звинувачує їх у тому, що вони хворіють на анорексію, це ще додаткове напруження, і відповідно, ще більше спалювання калорій.
Дівчатка вже до 10 років встигають випробувати на собі різноманітні дієти, і що приголомшує - у віці від 6 до 8 вже мають шалене бажання бути стрункішими. Такі думки формуються через те, що герої мультиків і дитячих програм здебільшого неприродно худорляві. А також беруть приклад з невдоволених своєю фігурою матусь.
Якщо у дитини, у дівчини, зникли місячні, потрібно вже бігти не тільки до гінеколога, але ще і до психотерапевта, тому що, можливо, це перший симптом появи анорексії обмежувального типу. Дівчина може не приймати їжу разом з батьками, і будь-які розмови про їжу, про її тіло викликають у неї роздратування, і вона починає навіть агресивно реагувати на те, що говорять їй батьки. Також має насторожити підвищене випадіння волосся, сухість шкіри, різка втрата ваги, бажання бути на дієтах тощо.
Якими симптомами супроводжується анорексія?
Симптоми проявляються вже на початковій стадії анорексії, що дозволяє вчасно виявити та вилікувати захворювання.
Виділяють наступні різновиди симптому:
- обезофобія - страх набрати зайву вагу;
- фетфобія – психічний стан, при якому людині властиво впадати в жах, відчувати страх при вигляді повних людей; людей, які страждають на ожиріння, а також відчувати відразу при цьому;
- зацикленість на кількості спожитих калорій, спожитої їжі;
- аномальне прагнення до підвищення фізичних навантажень;
- бажання носити мішкоподібний одяг, щоб приховати свою «зайву» вагу;
- постійна нервозність, агресивність;
- уникнення заходів, де заведено вживати їжу. Неприйняття походів в кафе, ресторани;
- часті запаморочення;
- почуття холоду, яке викликане ослабленням кровообігу;
- зниження статевої активності. У жінок – відсутність менструації;
- непритомність;
- порушення сну.
Які існують фактори ризику?
Є декілька факторів ризику.
Генетичні та конституційні
Як правило, розлади харчування мають сімейний характер. У родичів пацієнтів з анорексією, особливо у родичів жіночої статі, розлад харчування виникає в 4-5 разів частіше, ніж серед населення в цілому.
Деяким людям властива біологічна вразливість, яка взаємодіє з соціальними і психологічними факторами, збільшуючи ймовірність розвитку у них розладів харчування. Наприклад, успадковані риси особистості, такі як емоційна нестійкість і слабкий самоконтроль, створюють передумови того, що індивід відповість на стрес емоційною реакцією, що у свою чергу може призводити до імпульсивного прийому їжі в спробі позбутися від почуттів, пов'язаних зі стресом.
Нейробіологічні фактори
Оскільки серотонін регулює відчуття голоду і апетит, цей нейротрансмітер виявився в центрі уваги, як можлива причина анорексії . Крім того, причина захворювання може критися в дисфункції інших нейромедіаторів, таких як дофамін, норадреналін. Дослідження наочно продемонстрували дисфункцію всіх зазначених вище медіаторів у пацієнтів з розладами харчової поведінки.
Харчові дефіцити – дефіцит цинку грає роль в анорексії, але не є причиною хвороби. Є докази, що це може бути фактором, який поглиблює патологію анорексії. Рандомізоване дослідження з плацебо показало, що цинк (14 мг в день) подвоїв швидкість збільшення маси тіла в порівнянні з пацієнтами, які приймали плацебо.
Соціокультурні фактори
Особливості сучасної культури практично зумовлюють появу розладів харчування. Особиста свобода, акцент на негайне задоволення бажань, доступність їжі в будь-який час дня і ночі, відсутність нагляду та культурний ідеал дієти і фізичних вправ з метою схуднення стають вагомими факторами впливу.
Ці фактори сприяють тому, що прагнення до схуднення і акцент на форму тіла і зовнішність стають ключем до успіху. Дієта і «швидкі і прості» програми схуднення є ще одним культурним феноменом. Виявляється, що 80% дівчаток-підлітків дотримуються дієти з метою контролю своєї ваги. Стурбованість фізичною привабливістю виявлена також серед дітей, яким всього 7-8 років.
До того ж частіше хочуть схуднути жінки з груп з високим соціально-економічним статусом, ніж з груп з низьким рівнем життя. Школи та коледжі, інтернати, де соціальний вплив підвищує уразливість підлітків, є середовищем, що ілюструє зв'язок між соціально-економічним статусом і розладами харчування.
Дані підтверджують погляд, що на відносини, від яких залежить ідентичність і самооцінка молодих жінок, надмірно впливають на зовнішню привабливість і уявлення про фігуру і це знову вказує на соціальний тиск, як на вагомий фактор, що обумовлює розлади харчування.
Сімейні фактори
Конфлікти всередині сім'ї можуть мати причинну роль у розвитку розладів харчування в деяких дітей. Зважаючи на важливість участі сім'ї у формуванні цінностей підлітка, зрозуміло, що сімейні процеси можуть сприяти заклопотаності вагою і контролем за дієтою.
Наприклад, мати, яка незадоволена вагою своєї дочки або сама сідає на дієту і закликає доньку робити те ж саме, може ненавмисно стати співучасницею у розвитку розладів харчування. Також батьки, які виявляють байдужість чи надто вимогливі або критично налаштовані та ті, що мають алкогольну або наркотичну залежність можуть закласти основу для виникнення харчових розладів у дітей. Молоді люди, які одужують після розладів харчування, можуть також мати справу із суворим контролем і критикою з боку інших членів сім'ї, що може негативно позначатися на одужанні.
Які бувають причини для швидкої втрати ваги?
Повний перелік причин, які можуть призвести до появи захворювання, ще не визначений. У науковому світі ведуться суперечки та дискусії щодо цього питання. Але в деяких пунктах фахівці вже дійшли згоди.
Фізіологічні причини:
- тиреотоксикоз;
- цукровий діабет;
- анемія;
- розлади імунної системи;
- алкоголізм;
- наркоманія;
- різні гормональні порушення;
- серйозні захворювання шлунково-кишкового тракту;
- тривала гіпертермія.
Набагато частіше причинами виникнення анорексії є психологічні проблеми. Серед них:
- занижена самооцінка;
- гіпертрофований перфекціонізм;
- спотворене уявлення про правильну вагу і красу;
- психологічні травми;
- фізичне та сексуальне насилля.
Крім того, доведено вплив спадковості. Люди, у яких родичі страждали або страждають на алкоголізм, психічні розлади, анорексію, мають схильність до цього захворювання.
Коли анорексія переходить у стадію, що людину вже не можна врятувати?
Цей тип захворювання має три стадії розвитку: первинна або дисморфоманічна, аноректична, кахектична.
Для первинної стадії характерно невдоволення своїм тілом і антропометричними даними. На цьому тлі людина впадає в депресію, її навідують нав’язливі думки. У хворого починає формуватися відраза до їжі.
Аноректичний етап являє собою активну фазу розвитку. У цей час людина, що страждає захворюванням, втрачає до 50% своєї ваги. Крім жорсткого обмеження в кількості спожитої їжі, хворий найчастіше вдається до викликання блювоти після їжі.
Кахектична стадія анорексії характеризується значним погіршенням здоров’я людини. З’являються хвороби серцево-судинної системи, дистрофія органів та інші негативні наслідки. Крім того, втрата ваги набуває неконтрольованого характеру. При відсутності лікування на цій стадії можливий летальний результат.
Як виявити анорексію?
Основний метод діагностики анорексії – визначення індексу маси тіла. Формула виглядає наступним чином: вагу в кілограмах потрібно розділити на ріст в метрах, зведений у квадрат. Якщо індекс менше ніж 16, діагностується дефіцит маси.
Крім того, діагностика включає в себе наступні етапи:
І етап – виявлення соматичної патології:
- ретельно зібраний анамнез, об’єктивне обстеження;
- загальний аналіз крові;
- біохімічний аналіз крові;
- загальний аналіз сечі;
- аналіз крові на гормони щитовидної залози;
- ЕКГ;
- рентгенографічне дослідження легень;
- УЗД ОЧП і органів малого тазу;
- ЕФГДС.
ІІ етап – виявлення ендокринної патології:
- гормональні дослідження (рівень кортизолу, соматотропного та тиреотропного гормонів, Т3, Т4, глюкози у крові, глікозильований гемоглобін);
- рентгенологічне дослідження черепа (прицільно турецьке сідло).
ІІІ етап – виключення онкологічного захворювання:
- онкомаркери;
- КТ.
ІV етап – консультації спеціалістів (психіатра, невролога, ендокринолога, онколога).
Чи можна повернутися до нормального харчування? Як це варто робити?
Залежно від того з якою стадією поступив пацієнт, але однозначно це повинні робити фахівці, які проводять повний комплекс процедур і лікувальних заходів. Терапія складається з медикаментозного впливу, психологічної допомоги та дієтичного харчування.
Основне завдання – переконати пацієнта в тому, що проблема існує. Необхідно змінити уявлення людини про красу і нормальну вагу. Для цього лікарі проводять бесіди з пацієнтом, використовують психологічні методи впливу.
Медикаментозне лікування спрямоване на відновлення уражених органів та систем, а також на нормалізацію психоемоційного стану пацієнта.
Суть дієтичного харчування складається з підбору оптимальних продуктів, а також з поступового збільшення порцій. В особливо важких випадках поживні речовини вводяться хворому внутрішньовенно.
Анорексія – вкрай небезпечне захворювання, і чим раніше його почати лікувати, тим більше шансів на успіх.
Безумовно, на цей процес потрібно впливати: це виховання - сімейне, батьків. Одна з головних проблем - дітям в перші роки життя не закладаються базові потреби: не задовольняються потреби в прийнятті себе, безпеці, любові, теплі. Також потрібно враховувати, що багато батьків також страждають на розлади харчової поведінки і діти просто копіюють їх.
Дітям треба доносити, що цінність людини не визначається зовнішнім виглядом, розміром одягу чи цифрою на вагах. Ми в цьому світі не для того, щоб підганяти себе під чужі стандарти. Ми всі різні, цим і прекрасні.
Люся Грибик