Коронавірус - це не тільки смерть та горе, це ще й люди, котрі вилікувалися, і зараз живуть звичайним життям, хоча той період у своєму житті точно не забудуть.
Розповісти свою історію Фіртці погодилася прикарпатка, котра лікувалася від коронавірусу разом зі своєю сім'єю. Представлятися жінка відмовилася, тому назвемо її Тамарою.
“Все почалося у перші дні березня, чоловік приїхав із Чехії — тоді ще про коронавірус так масово ніхто не говорив, тому й не усвідомлювали важливості самоізоляції, відповідно нічого й не застосовували. Ми жили звичним життям, поки 18 березня він не захворів”, - пригадує жінка.
Коли в чоловіка піднялася температура, вони одразу поїхали до сімейного лікаря, там зробили рентген, але він нічого не показав — легені були чистими, отже, призначили ліки проти грипу та відпустили додому.
“Про невідкладну допомогу навіть не йшлося, думали, що якийсь вірус підхопив, тому періодично понижували температуру таблетками і лікувалися вдома. Чоловік в мене часто хворіє, тому думала, що це сезонне. Температура була висока — то 40 градусів, то близько сорока, парацетамолом не дуже збивалася, але ми впевнено робили все, що порадив лікар”.
Пізніше, жінка пригадує, що чоловік відчув полегшення, проте ненадовго, згодом стало гірше: температура збивалася все важче.
“Взагалі підозр ніяких не виникало — були всі симптоми звичайної застуди: ані задишки, ані кашлю, просто боліло горло, ще й рентген показав чисті легені”.
Тоді ж чоловік ще раз поїхав сам до лікаря, де йому запропонували або призначити уколи та лікуватися вдома, або звернутися в інфекційну лікарню. В результаті вибрали другий варіант, там вже й зробили рентген, який знову показав чисті легені. Але й тест на коронавірус теж зробили — тоді їх ще відсилали в Київ.
“Офіційний діагноз поставили бронхіт, а вже за декілька днів прийшов результат і сказали, що тест позитивний — в чоловіка коронавірус. Я була шокована, мене такий страх накрив — і за нього, і за дітей. Бо тоді в медіа тільки й мови було про смерті та про те, який страшний цей вірус. Мені було важко це сприйняти”.
Після декількох днів лікування чоловікові ставало все гірше — а потім рентген показав правобічну пневмонію. І почалося відповідне лікування.
Та майже одразу після оголошення аналізів Тамара відчула себе гірше.
“Я думала, що це від того, що я сильно переживала в мене піднялася температура”.
Тим часом, у дім до подружжя навідалася спеціальна комісія, щоб продезинфікувати все, і порадила сконтактуватися з усіма, з ким зустрічалися протягом того часу, відколи чоловік приїхав з-за кордону.
“Серед знайомих, з якими ми мали контакт була вагітна, я тоді так сильно переживала за неї. Але, слава Богу, ніхто від нас не заразився”.
Коли разом із температурою Тамара відчула загальну слабкість, а молодша дочка почала кашляти, зібралися і поїхали в інфекційну лікарню.
“У нас звичайно взяли аналізи на коронавірус і “поклали” до чоловіка в одну палату. Досі дивуюся, чому ПЛР-тести показали коронавірус тільки у старшої дочки — у неї зовсім не було симптомів, натомість мене із молодшою дочкою лікували від бронхіту”.
Більшість ліків давала держава, але й власні кошти теж потрібно було витрачати.
“В перший день принесли чек з аптеки й сказали, що потрібно дати три з половиною тисячі гривень за ліки для нас всіх. Я була неприємно вражена, бо це було буквально декілька упакувань таблеток. У мене тоді ще із собою не було стільки грошей, то довелося попросити, щоб родичі підвезли. Пізніше, коли ми купували ті самі ліки, то сума склала близько тисячі дев'ятсот гривень”.
За словами Тамари, під час лікування і лікарі, і медсестри, і весь персонал були у захисних костюмах, на відміну від лікаря, котрий приймав.
“Він, звичайно, тримав дистанцію, але мені все одно за нього страшно. Мушу ще відзначити лікарів, бо вони показали всю свою професійність і людяність, з розумінням до нас поставилися”.
Та з розумінням до Тамари та її сім'ї поставилися не всі — жінка пригадує, що дехто звинувачував і її, і чоловіка у тому, що вони захворіли.
“Я і розумію людей, в них говорить страх і водночас не розумію, бо ми ж не винні, що захворіли. На щастя, найбільше підтримувала родина, за що я їм дуже вдячна”.
Після інтенсивного лікування сім'ю виписали, попередньо зробивши три тести на коронавірус кожному — один відправили в Київ, два інших перевіряли в Івано-Франківську. Попри те, що всі почуваються добре, від вірусу все ж таки залишиться слід на все життя.
“В чоловіка “згоріла” маленька частинка легені і ця ділянка вже не відновиться ніколи. Порадили вживати борсучий жир, але нічого вже не зміниться. А я досі не відчуваю запахів, навіть сьогодні наносила парфуми й зрозуміла, що ледь-ледь відчуваю аромат, хоча раніше мені він здавався дуже сильним.
"Якщо говорити про те, що в нас змінилося після коронавірусу, то в плані захисту нічого: до карантину користувалися антисептиком, мили руки із милом, я прибирала часто вдома, але змінилося ставлення деяких людей. Тут і медіа постаралися, і влада підкидала дрова у вогонь…
Деякі друзі почали уникати нас, новину про наш діагноз сприйняли дуже негативно".
Тамара, яка насправді не Тамара, після виписки із лікарні жінка написала пост про одужання своєї сім'ї у Facebook, та зізнається, що багато хто сприйняв це, як хайп з її боку, можливість прославитися, тому інтерв'ю погодилася давати анонімно.
“Зрозумійте, мені не потрібна слава, я лише хочу розповісти свою історію, щоб люди, котрі це читатимуть, ставилися із розумінням до тих, хто захворів. А ще мені дуже хочеться донести, що до лікарів звертатися все ж потрібно, не варто чекати до останнього, не займатися самолікуванням, а йти туди, де допоможуть і, можливо врятують ваше життя”.