Сучасні українські емігранти стверджують, що перед тим, як податися на північноамериканський континент, слід облишити надії на легкі заробітки і швидке повернення додому.
За двадцять років української незалежності, здавалося, за кордон уже виїхали всі, хто хотів і мав таку можливість. Але, на диво, еміграційний струмок досі не змілів: хтось їде на навчання, хтось - на заробітки, але більшість - їдуть назавжди. Українці знаходять своє нове помешкання в різних країнах - і там, де вже давно сформувалася українська діаспора, і в тих краях, де білошкіра людина досі є рідкістю. У кожного свої мотиви і свої шляхи для виїзду за кордон, тому не будемо вдаватися в подробиці легальних та нелегальних способів еміграції- цієї інформації достатньо на спеціалізованих сайтах.
"Галицький кореспондент" розпочинає цикл публікацій про сучасне життя української діаспори за кордоном, щоб розповісти, як сприймають українців в тій чи іншій країні, якими є шанси влаштувати свій побут, знайти роботу, розпочати бізнес і чи буде на чужині краще, ніж вдома. Розпочинаємо огляд із традиційних та досі найбажаніших для українських емігрантів заокеанських країн - США та Канади.
Сполученні штати мігрантів
До американських берегів нині докочується уже четверта хвиля українських мігрантів. Найбільш масовим, як пригадують теперішні діаспорники, був виїзд з України до Америки упродовж дев'яностих років, коли використовувалися всі доступні канали - програми обміну досвідом, наукові конференції, спортивні змагання, мистецькі виставки та гастролі. Кажуть, був випадок, коли на марафон у Лос-Анджелесі вилітала лише одна спортсменка, зате в команді обслуговування було два десятки осіб, з яких більшість додому не поверталася. Стала притчею во язицах історія з танцювальним колективом із Черкас, який налічував аж вісімдесят артистів, але останні його концерти в Америці довелося відмінити - на той час уже майже нікому було танцювати, всі порозбігалися під час виступів у різних містах.
Особливе ставлення до себе українські мігранти в США відчували хіба що від своїх польських попередників (масова міграція поляків почалася на десять років раніше, у вісімдесятих), які дещо зверхньо ставилися до тих, хто приїхав із Союзу, називаючи їх всіх без розбору "рускими". Окрім того, поява новоприбулих почала дратувати стару українську еміграцію, яка прожила в США десятки років і заможно почувалася в своїх культурних осередках.
Як розповів "Галицькому кореспонденту" 42-річний мешканець міста Філадельфії Юрій Крегель, який належить до останньої хвилі української трудової міграції, "баняків" (так називають старих емігрантів - авт.) нервувала надзвичайна працездатність молодшого покоління, які часом доводили себе роботою до повного виснаження. Вони дорікали молодим: "Чого ви сюди всі претеся? Приїхали на все готове (церкви , центри - авт.), їдьте будуйте Україну! Як ми приїхали, то робили за доляра на годину, а ви за півроку вже на нових автах їздите...".
.... Далі продовження статті про реальні історії українських мігрантів читайте на сайті "Галицького кореспондента" за посиланням: http://www.gk-press.if.ua/node/6227.
Богдан СКАВРОН