Вибори до Івано-Франківської міськради: «розбір польотів»

Вибори до Івано-Франківської міської ради за партійними списками продемонстрували ряд закономірностей, які можуть стати цікавими не тільки політаналітикам, але й людям, що вирішили інвестувати трохи грошей в політичні проекти. Отож, взявши до уваги офіційні результати виборів, які нарешті оприлюднила Івано-Франківська міська виборча комісія, та суттєво переробивши їх у зручну (для користування) табличку, подамося в аналіз.
 

 
 
Отже, внаслідок виборів до Івано-Франківської міської ради тільки сім політичних партій ( з 41-єї) змогли подолати 3%-ний бар’єр та провели в міську раду своїх представників. Це ВО  «Свобода», що набрала 23 149 голосів (26,07%) і провела 10 депутатів, хоча могла б мати навіть 11 депутатів, однак в списках цієї політичної сили не вистачило одного кандидата. Справа в тім, що «Свобода» подала 30 кандидатів у списках та 30 кандидатів по мажоритарних округах. Однак 20-ро мажоритарників були ще й у списках партії (для підстрахування) і, оскільки, 24 мажоритарних округів виграли представники саме цієї політичної сили, то внаслідок підрахунку виявилася недостача одного кандидата від «Свободи». Однак, за результатами першого судового засідання це місце може зайняти кандидат від партійного списку «Третьої сили» Роман Тимків.
 
«Фронт змін» провів у міськраду 6 депутатів, набравши 12206 голосів (13,75%). Партія Юлії Тимошенко «Батьківщина» має 4 депутати  - за неї проголосувало 8 196 виборців, що склало 9,23%. Партія Регіонів дещо поступилася «Батьківщині» - 6 907 голосів (7,78%) і внаслідок 3 депутати. Несподіванкою стала перемога партії «Удар» Віталія Кличка, яка практично не вела жодної виборчої кампанії в Івано-Франківську, і тільки авторитетом знаменитого українського боксера, що відвідав місто напередодні виборів, раптом набрала 4 612 голосів (5,19%) і завела в міську раду двох депутатів, прізвища яких взагалі невідомі ні для громадськості, ні для вузьких спеціалістів в галузі політології. І навпаки, політична партія «Третя сила», кандидат від якої Юрій Соловей впродовж чотирьох років систематично працював супроти діючого міського голови Віктора Анушкевичуса, та опонував йому весь цей час в усіх можливих і неможливих проектах та акціях, не тільки сам програв вибори на пост мера обласного центру, але ще й провалив партійні вибори, набравши 5 666 голосів (6,38%), і це при тому, що сам на виборах міського голови взяв понад 22%. Причини поразки партійного списку Солов’я закладені самим законодавством, яке забороняло створення блоків. Тим часом Соловей чотири роки розкручував бренд «Громадський форум», який міг би набрати значно більше голосів. Однак блоки створювати заборонили, а партія «Третя сила» відверто вже маргінальна і «розкрутити» її за короткий час не вдалося. Внаслідок Соловей сам пройшов у раду в якості рядового депутата та завів ще одного колегу. Третій з їхнього спику поки що засідає в судах різних інстанцій і пробує перерозприділити на себе законне «свободівське» місце в міськраді.
 
І, нарешті, остання партія (з прохідних) «Наша Україна» набрала 3 776 голосів виборців (4,25%), що дало змогу провести двох депутатів в раду. До слова, на минулих комунальних виборах саме «Наша Україна» мала більшість в міській раді, а ще перед тим, в 2002 році, «нашоукраїнці» мали свого міського голову, виконком та 42 з 60-ти депутатів міськради.  Цього разу, не зважаючи на масовану й дорогу (в грошовому еквіваленті) кампанію, «нашоукраїнці» взяли голоси тільки завдяки старому бренду.
 
На цьому з переможцями закінчимо. Друга група партій, які виділені у таблиці – це партії, які були близькі до подолання 3%- бар’єру. Це – «Українська народна партія» ( 2516 голосів – 2,83%) та Народний Рух України (1769 голосів – 1,99%). Участь уенпістів-костенківців, які на минулих виборах протягнули в раду трьох депутатів та, головне, міського голову В.Анушкевичуса, на цих виборах була не втішною. Набрані 2 516 голосів (2,83%) спричинили не тільки до поразки партійного списку, але можуть стати причиною перевиборів повторнобраного міського голови. Справа в тім, що мер Івано-Франківська В.Анушкевичус є лідером обласної організації УНП (до речі, він таки став депутатом облради за списками від цієї партії), проте в міській раді не має жодного свого депутата. Більше того, «свободівська» більшість на разі позиціонує себе як опозиція до Анушкевичуса і (не виключено) що через рік –два (скоріш за все синхронно з парламентськими виборами)  справа дійде до переобрання міського голови Івано-Франківська. Тоді «Свобода» зможе увінчати свою перемогу «короною» у вигляді місця у головному кріслі міста «під вороною» (офіційним гербом Івано-Франківська).
 
Інша ситуація з Народним Рухом. Фактично сценарій виборів 2010 року відбувався подібно до місцевих виборів травня 1990 року – коли Народний Рух вигравав на всіх округах. Тоді за них голосували без розбору, так само як тепер за «Свободу». Цього разу Рух подався на вибори з командою своїх старих та заслужених депутатів, які пройшли коридорами влади впродовж 20 ти років. На пост міського міського голови виставили Ліліану Симонович (депутата міськради трьох скликань), яка, до речі, стала єдиною жінкою на цих виборах серед 19-ти претендентів на пост мера столиці Прикарпаття. Широка й не дешева кампанія дала у підсумку рухівцям 1769 голосів (1,99%) – це фактично голоси тих людей, які пам’ятають заслуги рухівців в Галичині. Не виключено, що подібна історія може повторитися зі «Свободою», але хіба також років за двадцять. Тому ВО «Свобода» в Галичині це вже серйозно і надовго. Принаймні років років десять як мінімум.
 
З чотирьох  партій, які набрали більше ніж 1% голосів, не працювали на виборах тільки комуністи (1059 голосів – 1,35%). Всі інші вкладали значні ресурси, а «Сильна Україна» - так взагалі - просто шалені кошти. «Тігіпківці» мали свого кандидата на міського голову, 30 кандидатів мажоритаників з числа не бідних бізнесменів, по всьому місті - біл-борди, сіті-лайти, агітаційні матеріли, палатки, а ще численні акції, подарунки в школи та навчальні заклади, виступи в ЗМІ. Все це дало партії 1196 голосів, що складає 1,35% і жодного депутата по мажоритарних округах. Якщо хтось скаже, що «Сильна Україна» не застосувала якоїсь виборчої технології, то помилиться – все, що можна було, задіяли, хіба за винятком «чорного піару». Наслідок дуже сумний. Так само й «Європейська партія» - дорога кампанія, біл-борди, агітаційні матеріли, адвокаційний проект «Народний адвокат» на все місто, і наслідок - 1014 голосів від «вдячного» народу – 1.14%. І тут вже нічого не скажеш відносно лідера: Катеринчук - це не Тігіпко, елегантний, проукраїнський політик, відкрито підтримував Тимошенко на президентських виборах – та все даремно – тільки 1% виборців Івано-Франківська готовий голосувати за його «європейський» бренд. Подібно й з УРП «Собор», який за шаленої агітаційної кампанії набирає 968 голосів – 1, 09 %. Щоправда, тільки завдяки випадковому збігу обставин один кандидат мажоританик від «Собору» став депутатом  міськради. І це при тому, що «Собор» висував на можоритарку тільки тільки сім осіб з 30-ти можливих.
 
Цікаво розташувалися партії в четвертій умовній групі: «Пора» (862 голоси – 0,97%) та КУН (624 – 0,70%) – це результати (подібно до Руху) – за старі партійні заслуги. А феноменом можна вважати партію «Діти війни». Політиків цієї партії, яких так і хочеться назвати «дітьми лейтенанта Шмідта», ніхто у Франківську навіть на на очі не видів, а результат - 593 голоси (0, 67%), що на відсоток більше ніж партія Гриценка «Громадянська позиція», яка  провела бодай якусь публічну кампанію і набрала аж… 585 голосів. Ще одна партія в цьому ряді, яка нічого не робила, ніде й нічим не «засвітилася» - «Партія Зелених України» набирає піввідстока голосів. Отже, в цій групі (від 0,5 до 1%) характерним став принцип бренду – комусь подобаються «зелені», яких у Франківську може навіть і немає, хтось вважає себе «дитиною війни» і сподівається на якісь пільги.
 
І ще кілька цікавих порівнянь: «Українська партія», яку в області очолив калуський мер І.Насалик, партія, яка провела активну кампанію, завела кілька депутатів до Івано-Франківської обласної ради, забезпечила Насалику перемогу в Калуші з результатом понад 90 відсотків - у Франківську дала аж 378 голосів (0,43%). І це при тому, що Насалик висунув бізнесменів на всі мажоритарні округи Івано-Франківська, розвісив біл-борди та сіті-лайти з «культуристами та качками», зібрав на мітинг більше 2 тисяч осіб - у підсумку набирає  рівно стільки, скільки партія «Українських націоналістів», яку очолює далеко не культурист В.Цапович, партію, яка не вивісила жодного агітаційного матеріалу і може зібрати до купи групку перестарілих прихильників. Тут, вочевидь, спрацювало тільки одне слово «націоналіст». Отже, якщо хтось хоче йти на вибори в Івано-Франківську й використає в своїй назві бодай одне слово «націоналіст» - зразу набирає піввідсотка голосів виборців. Просто так, за «націоналізм» - півтисячі голосів.
 
І, нарешті, всі решта партій, які нічого особливо не зробили на виборах, окрім того, що хіба проагітували своїх рідних та знайомих – підсумок простий від 100 до 300 голосів виборців.
 
Висновок наступний – на виборах в Івано-Франківську виборчий партійний список має базовий рівень 200 голосів. Якщо вкладати ресурси в сумі від 50 тисяч і до мільйона гривень, то можна набрати ще 1 000 голосів більше (приклад «Сильної України», «Собору», «Європейської партії» та Руху). Якщо вкласти більше як мільйон гривень – то можна набрати ще на 200 голосів більше. І все – більше не буде. Якщо ж  систематично тратити гроші впродовж 3-4 років (як це робив кандидат на пост міського голови Ю.Соловей), то можна у дуже трагічному підсумку завести в міську раду 2-3 депутати  і сидіти чотири роки в глухій опозиції.
 
Для того, отже, щоб виграти вибори в Івано-Франківську треба таки мати рейтингового лідера – Яценюка, Кличка, Тимошенко чи Януковича. Всі гроші, потрачені на кампанію від цих партій (в сумі від 50 тисяч і до мільйона гривень) так само дають одну тисячу (1 000 !!!) голосів. Всі решта голоси - набираються виключно завдяки рейтингу самого лідера.
 
А щоб перемогти так як «тягнибоківці» - то треба мати своїх базових 200 голосів ( родичі та знайомі самих кандидатів) плюс рейтинг О.Тягнибока (на президентських виборах 2010 року він набирав 5-8% голосів галичан)  і все це помножити на НАЦІОНАЛІЗМ бандерівського зразка, який відпрацьований на протязі 100 років, починаючи з часів першої світової війни. Так ось формула.
 
Тож коли київські політичні небожителі вирішили «розкрутити» свою партію в Галичині й витрати гроші на якісь політичні проекти у Франківську, Львові та Тернополі – проста порада – краще роздайте більше частину цих ресурсів жебракам під вашою церквою, а решту - пропийте. Так чи інакше від цього буде більше користі. І не має значення, хто куди балотується: вибори за партійними списками в Галичині рівномірно екстраполюються на мажоритарні вибори, на парламенські, на президенські і повторюються в усіх населених пунктах на всіх рівнях з поправкою виключно на адміністративний тиск. Змін не має і не передбачається в найближчі 100 років.
 
Хочете завоювати голоси галичан - кладіть на своїй вулиці (бажано в Києві, Харкові, Донецьку) пам’ятник С.Бандері, беріть чорно-червоний прапор та нападайте на «московського попа» Кирила. За його відсутності можна кидатися (в тренувальних цілях) на портрет Табачника. І все!!!  Далі тільки Шустер вам може допоможе – в програмі якогось популярного ток-шоу, куди запрошують «рускоязичних» та українофобів. Тратити гроші в Галичині на щось інше - просто не рентабельно, а самим галичанам це тільки шкодить:  розволочує партійних керівників, що розкрадають партійні гроші, та відволікає їх від більш важливих справ – «приєднувати» до України Таганрог - батьківщину «українського поета» А.Чехова, чи тихо співати повстанську пісню десь під Ряшівом у воєдстві Малопольському.