Темніє рано, наближається Самхейн – похмурі сутінки дві тисячі чотирнадцятого року. Виборні феєрверки гаснуть, і сувора буденність заглядає в щойно утеплені вікна галицьких пейзан. Навколо тихо бурчить невдоволене суще, що складається з невдоволених людей.
Але поки картонні декорації не розібрані, поки клоуни не змили гриму, а політтехнологи не протверезіли у барлогах своїх наложниць, я фіксую черговий надлам епохи. Чергові розбиті коліна архаїчного суспільства, що вперто не впізнає свого відображення у наглянцьованих чоботях новітнього пана.
Зліва від мене – кришталева куля. В її надрах клубочиться сірий туман. Крізь нього проглядають контури держави, що вступила на шлях системного переформатування. Злі язики підказують: не на шлях, а на граблі. Я, між тим, намагаюсь не впадати у песимізм. Все одно від змін нікуди не подітись. Двадцять три роки соціальної шизофренії вичерпали всі можливі варіанти "стабільності". Останній варіант під назвою "повний стабілізець" врізав дуба під час 134-ї трансляції рекламного кліпу з Тігіпком.
При тому великою неправдою буде стверджувати, що переформатування чекає на мільйони "маленьких українців". Не чекає. Вони так само, як і сьогодні, дивитимуться у зомбоящик, так само поливатимуть сметаною вареники з картоплею, одягатимуться на секондах, питимуть хімічну горілку, порошкове пиво й пліткуватимуть про сусідів. Й змерзнути остаточно їм також не дадуть. Так само, як не дадуть розбагатіти і поїхати у майбутнє на пристойній автівці.
Переформатування чекає на частину з тих тридцяти тисяч родин і кланів, які володіють 93% національного багатства України, які мають усю повноту влади в центрі і в провінції і яким реально є що втрачати. Власне ці тридцять тисяч родин і є "Україною" для світових владних еліт. Саме з цими тридцятьма тисячами розмовляють речники міжнародних фондів, саме для них формують меседжі керманичі поточного світопорядку. Решта населення сприймає політичну реальність крізь фільтри політтехнологій. Й сприйматиме надалі.
Чому я кажу – "на частину родин і кланів". Тому що в певних анклавах взагалі нічого не змінитьсяй після десятків гіперреформ з мегалюстраціями. Скажімо, легендарний клан Балоги невразливий навіть для світового фінансово-політичного апокаліпсису. Зрештою, що нам несе цей апокаліпсис? Суспільство, в якому феодальна організація роздрібненого соціуму переплететься з постіндустріальними технологіями контролю і комунікації. Спроектуйте цю перспективу на теперішнє Закарпаття і можете сміятись.
Але більшості правлячих кланів доведеться трошки змінити конфігурацію своєї "прибуткової платформи". Прийдеться більше ділитись, працювати у відкритішому режимі й більше поважати оточуюче середовище. Можливо, фіскальна сфера набуде більшої раціональності і сплата податків перетвориться з "лохівської турботи" на соціальну регулярність.
В Івано-Франківську у найближчі півтора року відбудеться новий (проте, щонайпевніше, не остаточний) переділ міських фінансових потоків поміж вужчою, аніж сьогодні, групою кланів. Звуження правлячої групи відбудеться з наступних причин:
- Зменшиться кількість погано контрольованих грошей, які можна вульгарно й без прикладання інтелекту "дерибанити";
- Cтрогішими й конкурентнішими стануть тендери;
- Населення стане біднішим, що, в першу чергу, відіб’ється на кланах, які живуть з дрібного бізнесу, негенералізованої забудови, оренд та послуг;
- До Франківська зайдуть гроші олігархів з сильним менеджментом, які витіснять значну частину кланово-родинних бізнесів з найбільш прибуткових тем;
- В "тіньовій сфері" збільшиться доля немісцевого кримінального бізнесу, що зробить низку прибуткових тем критично небезпечними для тих кланів, які не готові витрачати гроші на силове прикриття;
- Відбудеться "битва за базари", після якої право розподілу базарних грошових потоків, радше за все, перейде до центрів впливу поза межами міста;
- Аграрні і туристичні монополії не розглядатимуть Івано-Франківськ як пріоритетну для себе локацію;
- Впаде рівень компетентності та кваліфікації міської професійної молоді.
В цих умовах для міської громади є два шляхи. Перший умовно можна назвати "львівським". Його популярність є одним із джерел електорального успіху "Самопомочі" в Івано-Франківську. Його сутність полягає у перетворенні Франківська у "сухопутний порто-франко". Це шлях межової відкритості для світу, розвитку туризму, свободи моралі. Цей шлях йде врозріз із сільською архаїкою, яка закоренилась у місті в останні два десятиліття. Щоправда, у згаданої архаїки немає жодних грошей і сил для системного спротиву комерційній потребі. Архаїка в нас, як відомо, захланна й продається за кілька долярів усякому охочому.
Другий шлях (більш приємний для місцевих кланів) – дорога до феодальної автаркії та перетворення Франківська на велике і закрите для світових вітрів село, де півсотні знаних родин правитимуть під благословення попів і патріархальні святкові співи. Адепти другого шляху галасливі і велемовні, але (дякувати Богові!) не можуть оформити свої рустикальні мрії у системний проект. В них для цього просто відсутні певні мозкові функції.
Політичні партії, які змогли б стати основою для автаркічного шляху, на виборах не досягли успіху. Радше за все, Франківськ (під плачі любителів села) піде першим шляхом.
Тому місцевий формат надламу призведе до кланового перетасування. Вже в найближчі місяці запрацюють соціальні ліфти для молодих кар’єристів. А інтелект зросте в ціні.
На цій мажорній ноті моя кришталева куля меркне. А щось розумне шепоче мені: не будь таким наївним. І я відкладаю письмо заради менш ризикованої практики читання.
Володимир Єшкілєв, Курс