«Дехто боїться втратити Бога, а дехто боїться Його знайти»
Б.Паскаль
«Де був Бог, коли гинули мільйони? Коли руйнували храми? Розстрілювали священиків, віруючих і всіх інших людей? Коли вмирали з голоду діти? Де Він був, коли Європу захоплював фашизм? Коли одна антилюдська, сатанинська система боролася з іншою – нацизм із комунізмом, Бухенвальд із Колимою? Якщо Він добрий, чому Він допустив усе це?» Такі питання виникають у багатьох невіруючих, і спокушають багатьох вірних. Справді, чому? Де Він був, коли чинилися жахливі беззаконня – беззаконня, що волають до неба про помсту?
Відповідь, яку дають церковні діячі: «ці страждання – попущення Бога за людські гріхи» - як мінімум, потребує розкриття та пояснення. Аби осмислити цю тему потрібно багато часу й душевних зусиль. Проте, на зборах Християнського Клубу було висунуто цікаві думки, які, можливо, наблизять нас до правильного розуміння теми.
- - Те, що відбувалось у Європі та Російській імперії (згодом – СРСР), потрібно розглядати окремо. Європа давно уже йшла шляхом апостасії – тоді як Російська імперія, бодай формально, лишалася православною. Причина зла і там, і там – відступ від Бога. Проте, історичні обставини сильно різняться, і це слід враховувати.
- - Російська імперія до революцій 1917-го, будучи формально православною державою, насправді такою не була. Інакше переворот із наступним розгулом безбожництва та відвертого сатанізму просто не міг би статися. Для «православної» більшості віра була елементом побуту, а не осмисленою духовною необхідністю. Хтось просто лукавив, відбуваючи обряди. Тому й не дивно, коли ідейні більшовики почали руйнувати храми та розстрілювати священиків, справжніх християн, які виступили на їхній захист, виявилися одиниці. З іншого боку, ми недооцінюємо масштабів опору безбожництву, позаяк користуємося даними радянської пропаганди. Котра, звісно, применшувала ті масштаби.
- - Очевидно, Православна Церква на початку ХХ-го ст. перебувала в такому духовному стані, який неможливо було виправити еволюційним, поступовим шляхом. Як наслідок відбулися жахливі потрясіння та гоніння. Очевидно, лише в такий спосіб і можна було навернути людей до Бога та кардинально змінити ситуацію всередині Церкви. Після 70-ти років заборон і катувань вона вийшла абсолютно іншою. Реставрувати дореволюційну Церкву неможливо – як би цього не хотілося деяким священикам та мирянам. Ми навіть уявлення не маємо, якою вона була до катастрофи. Сьогодні Церква інша. У ній існує купа негараздів та проблем. Проте, сьогодні знову можливе неофітство – свідомий прихід до Бога фактично із язичників. І для тих, хто прийшов свідомо, віра дійсно актуальна. «Менше християнства – більше християн».
- - Сучасний світ побудований на гуманізмі. Котрий стверджує, що головною цінністю є життя, здоров‘я та благополуччя людини. Насправді ж головною цінністю є Бог та людська душа, її доля у вічності. Якщо ми християни – маємо розуміти, що загибель людей у репресіях, голодоморах, війнах була Промислом Божим. Який рятує не тіла, але душі. І навіть найбільше зло та горе обертає на благо. Тим, кому було краще загинути – загинув. Тим, кому було краще вижити – вижив. Маємо безліч прикладів дивовижного, чудесного порятунку людей у жахливих, безвихідних ситуаціях. На все воля Божа (а ми ніколи не зможемо її осягнути). І Він любить нас більше, піклується про нас краще, ніж ми самі можемо собі побажати.
То де ж був Бог? Він був поруч. Оплакував тих, хто руйнував храми. Підтримував тих, хто йшов на смерть, але не зрікся Його. Посилав ангелів Своїх по душі дітей, які вмирали з голоду, - не попускаючи їм вирости на ідеалах марксизму-ленінізму та перетворитися на породження пекла. Він був поруч, коли під швальним вогнем вперше в житті молилися нехрещені солдати – браві комсомольці. Ті, чиї батьки й старші брати руйнували храми.
Бог поруч завжди. Хоча ми воліємо Його не помічати, тікати й ховатись від Нього.
Надія Моклюк