Одного дня в коконі зявилася маленька щілина, людина, що випадково проходила повз, зупинилася та побачила, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик.
Пройшло багато часу, метелик ніби здався, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, що метелик зробив все, що міг, і ні на що більше в нього сил не залишилося.
Тоді людина вирішила допомогти метелику, взяла ножа та розрізала кокон. Метелик одразу ж випорхнув. Але тільце його було слабким, крила були прозорими та ледь ворушилися.
Людина продовжувала спостерігати, сподіваючись, що ось-ось крила метелика розправляться та зміцніють і він полетить. Але нічого не відбулось!
Решту життя метелик тягнув по землі своє слабке тіло та нерозправлені крила. Він так і не зміг злетіти.
А все через те, що людина, бажаючи йому допомогти, не розуміла, що зусилля для того, щоб вийти крізь вузьку щілину, потрібні метелику, аби рідина із його тіла перейшла в крила і наповнила їх життям. Життя змушувало метелика з труднощами залишати цю оболонку, щоб він міг рости та розвиватися.
Іноді саме зусилля потрібне нам. Якби нам було дозволено жити, не зустрічаючи жодних труднощів, ми були б обділені. Ми не стали б такими сильними, якими ми є зараз. Ми ніколи б не змогли літати.
Я просив сил.. А життя дало мені труднощі, щоб зробити сильним.
Я просив мудрості.. А життя дало мені проблеми для розвязання.
Я просив багатства.. А життя дало мені розум та мускули, щоб я міг працювати.
Я просив можливість літати.. А життя дало мені перепони, щоб їх долати.
Я просив кохання.. А життя дало мені людей, щоб я міг їм допомагати.
Я нічого не отримав з того, що просив. Але я отримав все, що було мені необхідно.