Осіння пора традиційно вважається в Карпатах часом свят. Саме в цю пору з гір повертаються з отарами чоловіки-вівчарі. Радість зустрічі виливається в гучні святкування.
Вівчарський сезон добігає кінця, залишаючи позаду дні найтяжчої праці. І ось Вам й її результат - кожен господар демонструє свою майтерність та уміння якнайшвидше постригти вівцю, здоїти її та зробити добру бринзу. Так було з давніх давен. Й слава Богу, що Рахівщина й досі береже ці славні традиції.
Однією з тутешніх ознак осені є фестиваль «Гуцульська бриндзя». Фестиваль-ярмарок співпадає по часу із відзначенням річниці заснування Рахова. Тому святкування дійсно гучні. Щороку тут вирує юрба: місцеві жителі в ніаціональних костюмах- делегації з усіх навколишніх сіл (і у кожного села свій костюм, свої музичні інстременти), гуцульські оркестри та безліч туристів.
З першими звуками цимбал процесія рушає. Перша половина дня — урочиста - нагородження найпрацьовитіших трударів, всеможливі конкурси. Друга — відверто радісна і неофіційна.
Святковий гомін повсюди: гучномовець щось постійно повідомляє, гордо виступають гуцули, щось щебечуть усміхаючись гуцулки, перегукуються трембіти, сопілки, скрипки, марширують коні з заплетеними хвостами, бруківкою їдуть підводи та брички. Скрізь транспоранти, квіти, усмішки. Під оркестрову музику й акапельний спів парад мандрує до карпатських смаколиків - на торговицю.Тут продають свої вироби народні майстри: бербениці, бочечки, кінську упряж, різьблені полиці, рами, гребінці, кухонний реманент, вішаки, лавки, вишиванки, килими, ліжники, вовняні светри та шкарпетки, вироби з шкіри і ще багато різного — годі й перелічити.
В загоні — вівці різних порід, також на продаж. Поруч палає вогнище, гуцули пораються коло величезного казана — відтворюють процес дозрівання бринзи. Біля кількох менших багать проходять змагання на кращого полонинського кухаря — вівчарі готують банош. У повітрі змішані запахи овечого руна, свіжого дерева, здоби, кислого молока, смаженого м'яса...
Ігор Попадюк, pressua.com, спеціально для "Фіртки"