Привіт, друзі, встигли засумувати за книжковими добірками від Фіртки? От ми - так, тому разом із нашим оглядачем Остапом Микитюком й повертаюсь до вас. І повертаюсь не з пустими руками.
Сьогодні у моїй добірці книжки які зовсім нещодавно побачили світ. Я вже встиг їх прочитати й готовий ділитись враженнями та рекомендаціями. Тут і художня література, і нон-фікшн, і як нова добра традиція українських книгооглядів — комікси, звісно ж.
До речі, з коміксів і почну.
Для мене вже кілька років, як стало зрозуміло, що український графічний роман, він же мальопис, він же комікс у найширшому своєму значенні — розвивається. Дуже стрімко і дуже круто. В мої руки потрапив черговий цьому доказ — «Колоніст. Бути людиною» Ярка Філевича, який з’явився на світ у львівському видавництві UA Comix. Слід відразу відзначити унікальний стиль промальовки цього роману: контраст жовтого і чорного створює химерну і водночас особливу атмосферу.
Отже, ми опиняємось у далекому-далекому космосі. Люди вже давно опанували технології та вирушили в мандри безкраїми просторами, шукати ресурси й інші форми життя. Врешті-решт вони знайшли ці інші форми, та самі виявились надто відсталими для співіснування. У Всесвіті їх сприйняли варварами та конкістадорами, за свою примітивність і агресивність. Минали століття, деякі з «варварів», маючи наукову ціль відділились і вдало асимілювались поміж тисяч рас. Їх назвали «колоністами».
Головний герой Теус один з них. Коли в Раді Об'єднаних Світів назріла криза апокаліптичного характеру, він виявився єдиним, хто здатен нестандартно мислити та має шанс врятувати десятки планет і мільярди душ від неминучої гибелі. Сказати, що роман Ярка Філевича мене вразив, не сказати нічого. Я отримав естетичний і моральний екстаз. Саме завдяки таким роботам з’являється віра у те, що в нас насправді є що показати світові. І не просто показати, а й скласти хорошу конкуренцію. В «Колоністі» поміж жартами та напруженим екшеном заховано багато алюзій та інтерпретацій, які надзвичайно цікаво досліджувати. Тому будьте певні, роман захочеться перечитати не один раз.
Наступну книжку добірки я пам’ятаю ще у вигляді друкопису, який я мав честь прочитати в амплуа бета-рідера. І от, нарешті він отримав остаточну форму у видавництві «ТаТиШо». Це пригодницький роман «Орден Місяця», засновника бренду «Теплі Іграшки» Богдана Савлюка.
Історія починається в Івано-Франківську. Марко, головний герой, молодий викладач історії заплутується у вир небезпечних і химерних подій. Одного вечора, відпочиваючи з друзями, хлопець наштовхується на новину про смерть одного відомого столичного бізнесмена й мецената — Тараса Довбуша. Несподівано на фото з покійним, Марко помічає такий самий перстень, як був у його дідуся, який помер багато років тому за дивних обставин. Хлопець відчуває, що це його єдиний шанс нарешті розкрити справжню причину дідусевої смерті й вирушає у подорож до Києва наступного ж ранку, ще не усвідомлюючи, які небезпеки й пригоди його чекають попереду.
Роман Богдана Савлюка справляє незабутнє враження. Він (зважаючи, що це його дебютний роман) майстерно сплітає нитка за ниткою екшн, трилер і любовну історію. Переслідування київськими вуличками, зустрічі з кілером, який намагається його вбити у найнесподіваніших місцях (але Марку щастить і він щоразу вислизає…ну майже щоразу) і пізнавальні екскурсії львівськими музеями. Звісно ж Марко не сам. Йому на допомогу приходить донька Довбуша. І разом вони розслідують ці містичні смерті й чомусь (та насправді не просто так) шукають Скарби Полуботка.
У цьому романі всього вдосталь, він ідеально зберігає баланс між екшеном і мелодрамою. А наприкінці, до речі, радує двома несподіваними камео.
Але якщо вам цього мало і ви хочете ще більше головоломок, трилеру й цікавих історій, то дебютний роман колишньої міністерки юстиції Норвегії Анне Гольт — «Могила на двох», який вийшов кілька тижнів тому у харківському видавництві «Фабула» — саме те, що вам треба.
Головна героїня роману Сельма Фалкс остаточно опустилась на дно. Не так давно, будучи найуспішнішим адвокатом країни, зразковою мамою, дружиною та олімпійською чемпіонкою в далеких 80-х, вона мала все. Але лудоманія (або розлад поведінки, що полягає в патологічній пристрасті до азартних ігор, якщо простіше) знищила усе. Після того як вона в стані афекту програла всі гроші з рахунку свого клієнта, а заодно одного з найбагатших чоловіків Норвегії — Яна Морелла. Він «чарівним помахом руки» забрав у неї все. Але за кілька днів доля переграла усі карти.
Дочку Яна Морелла Хеге Кін Морелл, найуспішнішу молоду лижницю країни звинуватили у вживанні допінгу. Батько, знаючи свою доньку, розуміє, що її потрібно не просто захистити, її потрібно виправдати, згоден навіть пробачити Сельмі вкрадені 13 мільйонів крон. Сельма нехотячи погоджується (хоча вибору в неї немає) і практично одразу потрапляє в смертельну гру. Допінговий скандал напередодні Олімпійських ігор у Пхьончхані з найкращою лижницею країни — зовсім не те, що потрібно Федерації. Олії у вогонь підливає смерть найкращого лижника, і до всього ще й хрещеника Сельми. Ця справа виходить за межі гри. І тільки Сельма здатна розплутати цей холодний і складний клубок.
Від цього роману перехоплює подих. Авторка з шаленою детальністю водить нас поряд з головною героїнею і відкриває залаштунки спорту.
А на завершення я приберіг книжку для душі (у всіх сенсах) від прекрасного нового видавництва «Віхола». Це єдиний у своєму роді УКРАЇНСЬКИЙ психологічний нон-фікшн — «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю й депресією» психолога-психотерапевта та засновника Центру психологічного здоров’я «Лабораторія змін» Володимира Станчишина.
Прочитавши цю книжку, я остаточно зрозумів — я тривожний. Ви, до речі, теж. І ваші друзі, родичі й колеги. Тривожні абсолютно всі. Хтось більше, хтось менше. Просто це закладено у наших генах. Як клапан, що перемикаючись, вмикає інстинкт самозбереження. Тривожні усі, але хтось більше, в когось це навіть викликає депресію та безліч інших розладів.
Найголовніше, що у своїй книжці пояснює Автор, це те, що психотерапевт не вилікує вас від тривоги, він навчить вас з нею жити та співпрацювати собі на користь. Спершу мені ця думка здавалась дещо скептичною. Та з кожним розділом, цікавими прикладами з практики Володимира, влучними жартами та актуальними в сьогоденні підтекстами він крок за кроком простою мовою пояснює, що це усе таке насправді.
ОКР, панічні розлади, ПТСР, депресія — це не просто слова та абревіатури, а реальні проблеми людей, про які варто говорити з усіма іншими й допомагати тим, хто потребує допомоги, а не відвертатись від них. Книжка, маючи більш науковий характер, дуже легко читається звичайним читачем, як ми з вами.
Отакі в мене перші рекомендації на 2021 рік. До речі, а що ви читали під час новорічно-різдвяних свят? Мені дуже цікаво, тому діліться у коментарях. І до зустрічі в цій же рубриці рівно за тиждень.