Головне покликання сім’ї – продовження роду. Проте не завжди у пари народжуються власні діти. Сім'я - це можливість дати любов та дім тому маляті, котре прийшло у цей світ, але за певних обставин втратило своїх рідних.
Наша історія про подружжя лікарів Уляни та Віталія, яке 12 років чекало на свою Даринку.
Завдяки молитвам, духовним бесідам та підтримці вони наважилися на вдочеріння та хочуть власним прикладом підказати й іншим парам, котрі не можуть мати власних дітей, що дар батьківства чи материнства можна відчути та отримати й в інший спосіб. Наприклад, через усиновлення чи вдочеріння. Що щасливі очі та веселий дитячий сміх – це те, заради чого варто пережити усі труднощі, які стають на шляху.
Пообіцяла, що візьму дитину з притулку…
«Ми 12 років у шлюбі, весь цей час хотіли дітей, але нічого у нас не виходило. Скільки було аналізів, операцій, лікування... Ми молилися, їздили на прощі - що ми тільки не робили… Але все намарно», - пригадує Уляна.
Якось, ще у 2013 році, приїхавши на чергове обстеження у лікарню, жінці сказали, що у неї знову проблеми й потрібно робити операцію. Тоді Уляна дала собі обітницю: якби не склалися обставини, вони з чоловіком обов’язково матимуть дитину – якщо не свою, то всиновлену.
«Тієї миті я подумала тільки одне: Боже, допоможи, щоб це нарешті закінчилося. Я обов’язково візьму дитину з притулку, - говорить Уляна. - І ви не повірите, але до кінця дня все вирішилося – виявилося, що операції не потрібно, бо була помилка у аналізах».
Подружжя почало готувати документи на всиновлення. З того часу минуло сім років.
«У 2019 році нам повідомили, що в Тернополі у «вікні життя» залишили немовля. Ми вирішили, що є шанс. Однак, як нам пізніше пояснили, першочергове право на всиновлення мають мешканці міста, а вже потім з інших областей. Тобто, не все так просто було. Пізніше, була дитина з Бережан, котру залишила мама після пологів. Але і тут у нас не було шансів», - розповідає чоловік.
Потім почали шукати в інших областях. І Бог так скерував, що в цьому році батьки знайшли свою донечку.
СМСка від Ласкавої
Цього літа доля привела Уляну та Віктора до Церкви Іоана Хрестителя в Івано-Франківську. Саме тут вже декілька років десятки молодих пар вимолюють собі можливість батьківства та материнства. У храмі є Ікона Матері Божої Ласкавої Станиславівської, яка відома своїм чудодійним даром.
«До отця Володимира і Чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської ми прийшли випадково, але тепер розуміємо, що ніяких випадковостей не буває», - говорить Уляна.
Матір жінки вже давно підписалася на Фейсбук-сторінку Чудотворної ікони, яку активно розвиває настоятель храму отець Володимир Вінтонів. Жінка молилася онлайн, слухала навчання отця і постійно радила дочці долучатися.
«Я відмовляла. Казала, що не маю часу, зайнята, працюю», - пригадує Уляна.
Якось жінки приїхали в Івано-Франківськ у справах і у цей момент через СМС-розсилку дізнаються, що саме цього дня у храмі, де є ікона, розпочинаються молитви за дар батьківства та материнства.
«Ми вирішили поїхати з мамою на службу. Там і познайомилися з отцем, вислухали його навчання. Всю дорогу додому я думала, як маю сказати про це чоловікові, у якого дуже обережне ставлення до таких речей», - відзначає жінка.
Однак, дива почалися вже тут. Розповіла, що потрібно буде декілька разів їхати в Івано-Франківськ до Церкви на молитви та навчання і чоловік погодився.
«Початок молитов співпав якраз з нашим відпочинком у Карпатах. Ну, думаю, все, чоловік мені точно скаже, що я завжди вмію зіпсувати вихідні (сміється - ред.) Але, як на диво, він погодився. Сказав: якщо ти хочеш, то добре, поїдемо», - каже Уляна. - Ви знаєте, отець Володимир робить чудеса – лікує і тіло, і душу. Та дев’ятниця об’єднала нашу сім’ю, родину».
«Так Бог дав: все йшло одне за одним – випадково побачили те повідомлення, випадково я вирішила поїхати у церкву, розповісти чоловікові, і так далі… Але випадковості невипадкові. Так скеровує Матінка Божа і я у цьому переконалася», - додає жінка.
Всі родичі були за те, щоб ми молилися разом.
Отець проводив багато духовних розмов. На навчаннях було декілька жінок і цей спільний дух, спільні переживання і спільна проблема, з якою усі прийшли до храму, об’єднали, відкрили й дали розуміння того, що робити далі, куди рухатися.
«Це було дуже важливо, ну принаймні для мене, для нашої сім’ї. Всі люди різні: хтось відкритий, я більше все тримаю у собі, тому мені ці розмови були дуже потрібні», - зізнається жінка.
Даринка
Подружжя розпочало Помпейську дев’ятницю, потім Дев’ятницю до Матері Божої, що розв’язує вузли, і те, до чого йшли роками, стало реальним - пазли складалися один за одним.
«Раніше кожен наш крок у намаганнях всиновити дитину отримував якийсь опір, а тут все вдавалося легко і кожен наш вчинок наче скеровувала якась вища сила. Я навіть не очікував такого. Всі проблеми вирішувалися легко: у потрібний момент з’являлися потрібні люди, у потрібний момент ми були там, де мали бути», - пригадує Віталій.
«Ми постійно у роботі, на чергуваннях, з пацієнтами та постійно нарізно, бо у кожного своя спеціалізація, – деколи впродовж доби можемо і не перетинатися. А тут потрібно було молитися разом. Коли не могли бути разом, то молилися телефоном, щоб не пропустити. То було класно. Коли чоловік був на чергуванні, то я телефонувала йому і ми разом молилися телефоном. Так само і наші батьки, сім’я мого брата, їхні діти», - розповідає жінка.
Як тільки подружжя завершило Помпейську дев’ятницю, їм зателефонували із соцслужби та повідомили, що є можливість побачити дітей, які чекають на всиновлення.
Свою донечку Уляна та Віталій не обирали - вона обрала їх сама. Побачили її тоді, коли отримали чергову відмову. Готувалися до всиновлення хлопчика, але в останній момент з'явилися інші претенденти. І тут працівниця соцслужби запропонувала ще одну дівчинку...
І це була їхня Даринка.
Декілька тижнів тому квартира подружжя наповнилася дитячими іграшками та речами та, що найважливіше, відтепер тут лунає веселий дитячий сміх та звучать такі очікувані слова «мама» і «татко».
Наразі дівчинка адаптовується у сім’ї, звикає до нової оселі, батьків, бабусів, дідусів, вже має нових друзів.
«Період адаптації важкий для дитини, бо це нові умови, традиції, все інше. Нас попереджали, що спочатку дитина має звикнути у колі матері та батька. Вже пізніше знайомити з іншими родичами. Але то так не вийшло, бо бабусі й дідусі дуже хотіли побачити онуку. Моя мама витримала три дні – спочатку по вайберу говорили, потім прийшли», - розповідає пані Уляна.
І що найцікавіше, коли вперше бачиш дівчинку, то і подумати не можеш, що вона нерідна. Дитина – копія Віталія. У дівчинки такі ж блакитні очі, таке ж високе чоло та навіть посмішка така ж.
То напевно таки у цьому світі є вища сила, яка скеровує людей, дає їм сили пройти усі життєві випробування і не розчаруватися, не зупинитися, а рухатися далі до бажаного.
Так, саме далі. Уляна та Віталій вже міркують над тим, що у їхньої донечки обов’язково має бути брат чи сестра.
«Бог дав нам сили пережити усі ці випробування. А ми маємо сили і змогу виховати не одну дитину. Отець дуже наполегливий і це правильно. Завдяки його настирливості, розмовам, молитві, які розкривають душу і лікують, ми змогли зрозуміти, як жити і рухатися далі», - розповідає Уляна.
Подружжя Уляни та Віталія стали першими у практиці отця Володимира, хто всиновив дитинку.
Отець каже, що у своїх навчаннях завжди підводить пари до того, що безвихідних ситуацій не буває. Бог дає людині вибір. Якщо так складаються обставини, що власну дитину фізично неможливо народити, то варто подумати про всиновлення. Втім, не кожен може прийняти цю ситуацію. Уляна і Віталій - змогли.
«На моїй практиці сотні історій жінок, які щиро молячись, психологічно налаштовуючись та духовно збагачуючись, таки перемагали хвороби та народжували здорових діточок. А це - перший випадок, коли Ласкава у такий спосіб принесла у сім’ю щастя. І це правильно. Відчути дар батьківства та материнства має кожен», - відзначає отець Володимир і щиро запрошує у Церкву, де збуваються мрії, на молитву до Ласкавої.
6 жовтня о 18.30 год у храмі Іоана Хрестителя на вулиці Микитинецькій біля Чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської розпочинається цикл молитов за дар батьківства та материнства.
До слова, 30 вересня Україна відзначає день усиновлення. Це свято доброти та милосердя, яке невипадково збігається з днем християнських святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Це - національне свято усиновителів, опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів, хто прийняв у свої сім’ї дітей, які при різних обставинах втратили свої рідні сім’ї.
Ааа, Улянка, така рада за вас і Даринку! Нехай Бог благословить????????????
Ви молодці. Дай вам Боже здоров'я і щастя.