Чи настільки втомлені українці, щоб відмовитися від свободи? Спроби насадити в Україні керовану демократію в стилі Путіна ймовірно проваляться, бо влада не може запропонувати населенню в якості плати за відмову від свобод значних економічних благ. Поки що дехто занепокоєний діями нової команди, а дехто стиха вважає їх благословенням, однак спротив може різко зрости, коли посиляться репресії – пишуть Ніл Баклі та Роман Олеарчик у британській The Financial Times.
Коли його зусилля провідного молодіжного активіста допомогли здійснити Помаранчеву революцію, яка огорнула Україну в 2004 році, Євген Золотарьов гадав, що колишня радянська республіка рішуче подалася геть від сусідньої Росії, ближче до Заходу.
Сьогодні він бачить: попереду ще багато роботи. «Ми не могли передбачити, що така велика загроза для демократія постане знову», – каже непохитним тоном пан Золотарьов.
Вісім місяців триває президентство Віктора Януковича – це його амбіції на найвищий пост були підтяті під час Помаранчевої революції, – і пан Золотарьов, разом з іншими численними опозиційними політиками, журналістами, поборниками демократії, бізнесменами та офіційними представниками з-за кордону, стурбований згортанням політичних та інформаційних свобод.
Дехто вважає, що нове керівництво скочується назад до деспотичної системи допомаранчевої ери, характерної переплетенням великого бізнесу, політики, тотальної корупції та залишків радянського правління; на думку інших – влада намагається мавпувати «керовану демократію» Владіміра Путіна, прем’єр-міністра Росії. «Виглядає справді так, ніби Україна рухається в зворотному напрямку», – заявив по радіо цього місяця Стівен Пайфер, колишній посол США у Києві.
Команда пана Януковича стверджує, що просто відновлює стабільність після пореволюційної колотнечі та хаосу – якими багато українців уже були ситі по горло. Може, й так. Але в результаті президентська влада значно посилилася порівняно з парламентською та судовою, екс-чиновників з опозиції заарештовують, зросла також роль органів безпеки в країні. Опозиція побоюється, що адміністрація використає свій дедалі більший вплив для маніпуляцій на місцевих виборах 31 жовтня, забезпечивши собі ще міцнішу опору в регіонах.
Наслідки сягають далеко за межі України та її 46-мільйонного населення. Найбільша країна в Європі за територією (не враховуючи європейську частину Росії), п’ята за кількістю жителів, батьківщина надзвичайно важливої для субконтиненту енергетичної інфраструктури, Україна, вибираючи зовнішньополітичну орієнтацію та внутрішню політичну систему, має велике геополітичне значення. Тому до Києва залицяються з одного боку Європейський Союз і США – в надії, що він стане маяком демократії в пострадянському морі, – а з другого боку Росія, зацікавлена в тісніших зв’язках між двома слов’янськими державами.
Амбіції Москви – не просто через спільну історію та слов’янські корені. Як колись славетно ущипнув Збіґнєв Бжезінський, колишній радник президента США з національної безпеки: без України Росія перестане бути імперією з плацдармом у Європі.
Відколи в лютому пан Янукович зайняв кабінет в імпозантній президентській будівлі на горбах у центрі Києва, Росія ще сильніше заходилася затягувати Україну в митний союз екс-радянських республік. Крім того, появу промосковського лідера вона розглядає як шанс здобути контроль над стратегічними українськими газопроводами, що обслуговують значну частину Європи.
Захід обережний. ЄС пропонує угоду про асоціацію та вільну торгівлю, проте, як і США, утримується від публічної критики пана Януковича, боячись, що критика може тільки відштовхнути його, далі вбік Москви.
Опозиція просто оплакує таку нерпішучість. «Україні зараз як ніколи потрібна увага міжнародної спільноти», – каже Юлія Тимошенко, попередній прем’єр-міністр, яку переміг на президентських виборах пан Янукович. Вона наполягає, що всі ці «політтехнології» (тобто брудні трюки, звичне явище в багатьох колишніх радянських державах) спрямовані проти опозиції.
Перелік політтехнологій – від законодавчого обмеження того, хто допускається до участі в виборах, та маніпулювання виборчими комісіями, каже пані Тимошенко, до створення «клонів» – партій з такими самими назвами, як в опонентів, щоб спантеличити виборців.
Міжнародні спостерігачі проголосили цілком чесними результати лютневого голосування, коли пан Янукович переміг пані Тимошенко з невеликим відривом. Правда, відтоді нова адміністрація стала вживати швидких і систематичних заходів для зміцнення влади президента та його соратників – наполягають їхні критики.
Наприклад, було порушено конституційні норми, щоб дозволити панові Януковичу зібрати парламентську більшість. Тепер парламент в основному виконує роль печатки. Суперечливий договір, який пан Янукович підписав у квітні, про зменшення ціни на московський газ в обмін на подовження здачі українського порту Севастополь в оренду росіянам, був ратифікований за 40 хвилин.
Згодом влада домоглася скасування конституційних змін від 2004 року, які передавали повноваження від президента до прем’єр-міністра, аргументуючи це тим, що ухвалення змін було незаконним. Конституційний суд одностайно затвердив відповідну постанову – але перед тим минулого місяця 4 з 18 суддів подали в відставку, і дехто натякає, що на них натиснули, аби замінити вірнопідданими пана Януковича. Олег Рибачук, колишній віце-прем’єр-міністр, каже, що команда президента «вороже загарбує владу, і мета її поки що невідома».
Звичайно, тиск на опозицію є. Півдесятка колишніх високопоставлених чиновників з оточення пані Тимошенко заарештовані або перебувають під слідством. Як твердить команда пана Януковича – це просто запізнілий наступ на корупцію.
Є проблеми і в медійній сфері. Українці лементують, що випуски новин чимраз більше нагадують російські. Пана Януковича зображають у путінському стилі, як він доручає підлеглим вирішувати проблеми, успадковані від попереднього уряду. Опозиція, за словами шеф-редактора видання «Телекритика», спеціалізованого на моніторингу ЗМІ, Наталії Лігачової, тепер має значно менший доступ до ефіру.
У своєму щорічному рейтингу свободи слова, опублікованому в середу, паризька організація «Репортери без кордонів» понизила Україну на 42 позиції – до 131 місця, між Іраком, Алжиром та Камеруном.
Два критичні до нової влади канали недавно втратили частину частот у результаті позову, який подав конкуруючий канал «Інтер». Зрештою, «Інтером» володіє бізнес-магнат Валерій Хорошковський, призначений у березні головою Служби безпеки України.
Пан Хорошковський, який також засідає у Вищій юридичній раді, відповідаючи за призначення та звільнення суддів, каже, що його бізнесом зараз керує дружина. У розмові з The Financial Times він запевнив, що не зловживав своєю політичним впливом і не грав активної ролі у відсудженні частот у інших каналів.
Утім, СБУ чинить тиск на іноземні неурядові організації. У червні, по прибутті в київський аеропорт, був на 10 годин затриманий Ніко Лянґе, директор українського бюро консервативного німецького Фонду Конрада Аденауера, який перед тим надрукував критичний звіт про ситуацію в країні. Він уникнув депортації з міркувань «національної безпеки» лише завдяки телефонній дипломатії за участі адміністрації німецького канцлера Анґели Меркель.
Минулого місяця офіцери СБУ відвідали проекти, які в Україні підтримує продемократична мережа Джорджа Сороса, розслідуючи, чи не фінансувала організація американського мільярдера політичні партії.
Пан Хорошковський каже, що НУО перевірялися в межах виконання закону про заборону іноземного фінансування політичних партій. Він відкидає звинувачення про згортання демократії, як «вигадують», мовляв, це «стало культом [для опозиції], що сягнув рівня абсурдності».
Сам президент енергійно заперечує будь-які систематичні атаки на демократичні свободи. «Зважаючи на весь цей тиск, я б хотів мати докази», – заявив журналістам цього місяця пан Янукович. Глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін стверджує, що опозиція робить перебільшені заяви, аби лишень дискредитувати адміністрацію.
Отож зростає міжнародна стурбованість демократією в Києві та його зближенням з Москвою. У телефонній розмові 14 жовтня віце-президент США Джо Байден нагадав панові Януковичу про важливість вільних та чесних виборів і свободу преси на знак української відданості ідеалам демократії та європейської інтеграції. І додав, що процес конституційної реформи має передбачати систему стримувань і противаг в інтересах усіх українців.
Але дехто з іноземних інвесторів і дипломатів, а також місцевих бізнесменів та інтелектуалів у приватних розмовах міркує, що період жорсткого правління на зміну недієздатному врядуванню та народному розчаруванню після Помаранчевої революції – не так і погано. Адміністрація накреслила амбітну програму економічних реформ, аби зсунути Україну з 142 місця зі 183 (поруч із Гамбією, Гондурасом та Сирією) у рейтингу Світового банку, що визначає «легкість ведення бізнесу» з факторів на кшталт регулювання, прав власності та вирішення комерційних спорів.
Один магнат вважає, що ідеальним сценарієм був би жорсткий президент, з розширеним терміном при владі, який би провів економічні реформи, а потім перейшов би до демократичної системи. Небезпека в тому, що – як продемонструвала Росія – авторитарне правління не є гарантією реформ.
Можливо, перспектива економічних покращень і пояснює, чому впливова олігархічна бізнес-еліта України стуляє рота підконтрольним ЗМІ. Але ймовірніше, на думку критиків, на обрії маячить вигода для бізнесменів, прихильних до пана Януковича; ті, хто в неласці, тримають язика за зубами. «Великий бізнес в Україні не надто дотримується європейських принципів відкритості та прозорості», – каже пан Рибачук.
Та хай яка справжня природа нового режиму України, є причини вважати, що спроби встановити «керовану» демократію в російському стилі можуть провалитися.
Немає певності, що українці на зразок росіян погодяться продати політичну свободу за вищі життєві стандарти. Владі буде важко запропонувати щось вигідне для такого обміну, бо вона не може розраховувати на енергетичні багатства, як у Росії, чи щедрі кредити та високі ціни на сталь, що гнали вгору українське економічне зростання до світової фінансової кризи. «Російська вертикаль влади підтримується потужною економічною базою, тобто нафтою й газом», – відзначає один аналітик.
До того ж Україна зіткнулася з більш фундаментальним протиріччям. Наразі команда пана Януковича переконує, що в неї значно глибші зв’язки з ЄС, ніж у Росії. Опитування свідчать, що багато українців підтримують курс на Європу. Але Штефан Фюле, комісар з розширення ЄС, каже, що тісніша інтеграція залежить від стійкого прогресу в демократичних цінностях: «Наша позиція – допомагати українському керівництву в досягненні європейських стандартів, але водночас дати зрозуміти, що це – основа наших відносин і щодо цього компромісів бути не може».
Головне питання в тому, чи українці готові захищати свою свободу – в разі потреби на вулицях, як у 2004 році. Недавнє опитування Міжнародного фонду виборчих систем виявило, що більшість українців або стурбовані, або налякані утисками прав. Інші дослідження фіксують зниження популярності пана Януковича – але разом з тим і популярності опозиції, що свідчить про загальне розчарування.
Та пан Золотарьов не поділяє таких сентиментів. «Чимало людей утомилися від політики. Але я думаю, що це пройде разом з приходом нових репресій, – каже революціонер минулих днів. – Репресії змушують забути про втому».
Свобода слова
«Усе відбувається за вказівками, які влада роздає власникам ЗМІ»
Зникнення в серпні харківського журналіста Василя Климентьєва, який спеціалізувався на розслідуваннях, розбурхало спогади про іншого журналіста. 10 років тому Георгій Гонгадзе був викрадений, побитий, удушений та обезголовлений. Незважаючи на поширені підозри, прокуратурі знадобилося десятиліття, щоб звинуватити тодішнього міністра внутрішніх справ у замовленні вбивства Гонгадзе.
Як і в випадку Гонгадзе, колеги пана Климентьєва підозрюють, що можновладці звернули увагу на його статті про кримінальну діяльність високопосадовців у Харкові. Анатолій Могильов, міністр внутрішніх справ, визнав, що можлива причетність правоохоронних органів до зникнення є однією з розгляданих версій.
Хоча деталі невідомі – пан Климентьєв вважається мертвим, проте тіло не знайдене, – справа проливає світло на дедалі сильніше занепокоєння щодо свободи слова та безпеки журналістів. З приводу одного й другого вже висловили стурбованість Європейський Союз і США.
Це зовсім не схоже на період після Помаранчевої революції, коли засоби масової інформації перестали бути гучномовцями політиків та бізнесменів і почали об’єктивніше висвітлювати події.
Тоді це привабило й закордонних журналістів. Двоє провідних телеведучих з Росії – Євгеній Кисельов та Савік Шустер – переїхали в Україну, щоб врятуватися від контролю на батьківщині.
Нині в галузі переживають, що ці здобутки в небезпеці. Щоденні новини – джерело інформації для більшості громадян – багато хто вважає викривленими. Журналісти скаржаться на те, що керівництво скасовує матеріали з потенційною критикою адміністрації. Висвітлення подій, пов’язаних із президентом Віктором Януковичем, загалом позитивне; про опозицію частіше мовчать або говорять у негативному тоні.
«Усе відбувається за вказівками, які влада роздає власникам ЗМІ: що про адміністрацію треба говорити або добре, або ніяк», – каже Наталія Лігачова з моніторингового видання «Телекритика».
Влада, від президента й далі вниз, раз у раз заперечує випадки гноблення мас-медіа, мовляв, немає доказів на підтвердження таких заяв, які вона називає наклепами опозиції.
І пан Кисельов, і пан Шустер, схоже, досі працюють без обмежень – хоча глядацькі рейтинги їхніх вечірніх політичних шоу впали. Утім, це ймовірно результат утоми населення від політиків, а не якогось адміністративного втручання.