Закохалась Музика в Танець. Він був веселий і запальний. Разом вони створювали чудову пару, яка милувала око навколишніх. Вони висловлювали свої почуття по-різному: в жартівливій польці, забавному квікстепі чи мрійливому вальсі. Музика догоджала коханому, бо любила.
Своїми зауваженнями намагалася зробити його досконалим і привабливим в очах навколишніх. Згодом на нього почали звертати увагу інші жінки.
– Який ти гарний! – проспівала йому соло Пісня.
– Який ліричний! – продекламувала Поема. – З тобою ми створимо цікавий монолог!
- Який ти цікаво-таємничий! – шептала Казка. – Покинь ту Музику, і ми помандруємо в чарівні пригоди.
– Я, здається, маю успіх у жінок, – подумав він, – я – чарівний, я – надзвичайний, мене не омине увагою жодна жінка!
Танець більше не прислухався до Музики. Покинув її. Забравши свої танцювальні туфлі і краватку, він прийшов до Пісні, але на тлі Пісні виглядав нецікавим. Потім пришвартувався до Поеми, та й на фоні лірики був смішним скакуном. Врешті пристав до Казки. Але коли виступала ця пара, навколишні засинали. І зрозумів він, що без Музики нічого не вартий.
Музика тим часом боляче переживала розлуку: сумувала в сонетах, плакала в етюдах, хвилювалася в увертюрах і стала іншою – досконалою класикою.
Покинутий Танець повернувся до неї з похиленою головою. Спочатку намагався схопити її за ручки, та вона відхилялася від нього, красиво вигинаючись. Далі, показуючи своє каяття і страждання, крутився на одній нозі, охопивши руками голову. Навіть по землі качався. Ображена Музика то відверталась від нього, то раптом поверталась для того, щоб вислухати його, але тут же в красивих рухах віддалялась. Танець тупцював коло неї, покидав її, відступаючи на три кроки назад, але тут же повертався, намагаючись схопити за талію, прихилявся, простягаючи ліву руку вперед, на якій палало його серце. Нарешті, впав на коліна і поцілував землю, якою вона ходила. І по сьогоднішній день Танець намагається повернути свою кохану, але нічого не виходить, тільки … ТАНҐО.
Якщо жінка покохає невігласа, тоді навколишні шепочуть: «Бідолаха, нещасна» або обсуджують, коли він покине її, мовляв, о, яка дурна! І невтямки декому, що не вона нещасна, а нещасний той невіглас, який не здатний був навіть використати дану Богом можливість, щоб стати справжньою людиною, бо, покинувши її, втратить більше, а вона, перестраждавши, створить щось надзвичайно гарне і прекрасне.
КІРІОС, Юлія Головчин
Художник: Юрій Фреїв