Дух та духовність. Не варто думати, що дух це поняття містичне чи теологічне. Дух це неосяжна раціонально трансцендентна сутність, яка проникає крізь простір та час, рухає живим світом і спричинює його розвиток.
Прояв духу не залежить від місця, часу, цивілізаційної чи культурної приналежності. І є лиш одне застереження — це місце чи час мають бути готові до проявів духу. Дух живе, де хоче, і здійснює одухотворення. Однак дух вперто не хоче жити в трупах і в гниллі. Отже там, де труп, де загнивання, духу бути не може.
Щоб дух проявився, йому має сприяти духовність місця та часу, яка з появи в природі людини здебільшого пов’язується з її діяльністю. І навіть незвичайна відсутність духу де-небудь і коли-небудь теж тепер зазвичай спричинена людиною.
Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень.
Духовність різко протиставлена культурі як зразкам, еталонам та нормам в процесах відтворення, трансляції, збереження та перетворення і цивілізації як системі мотивацій в процесах відтворення, поширення та перетворення.
Тільки та частина культури чи цивілізації, де норми чи мотивації оновлюються та перетворюються, є духовною, і являє собою духовні орієнтири.
Духовний суверенітет є здатністю особи чи країни до позитивних перетворень фундаментального рівня на власних засадах без суттєвих запозичень ззовні. Пригнічення духу пов’язане з духовним рабством, коли підпорядковуються чужим духотворним діям.
Втрата духу чи бездуховність стається тоді, коли духотворні дії взагалі відсутні.
Духовний простір це простір комунікації духовних людей, який забезпечує духотворні дії, зокрема по створенню духовних орієнтирів. Країни, що не мають духовного суверенітету і які надовго втрачають духовний простір, приречені: вони не мають майбутнього як незалежні країни.
Духовні речі це речі, які містять в собі позитивні перетворення фундаментального рівня. Біблія духовна книга не тому, що там говориться про Бога, бо про Бога говорять безліч книг і не всі вони є духовними.
Біблія духовна книга тому, що містить духовні орієнтири та наочно викладає щонайменше три системи позитивних мотивацій та відповідно два їх перетворення — Закон, Второзаконня та Новий Заповіт.
Християнство духовне не тому, що в ньому йдеться про віру в Бога та спасіння душі, а саме завдяки тому, що воно змінювало світ впродовж тривалого часу на фундаментальному рівні. Реформація — ознака животворного духу християнства вже після діянь, описаних в Біблії.
Те ж саме можна сказати про інші світові релігії — іслам чи буддизм. Релігії духовні завдяки глибинним змінам світу та власним оновленням. В цьому сенсі тільки ті релігійні конфесії, що постійно демонструють здатність до оновлення, є духовними.
Духовні люди це люди, які займають в своєму житті духовну позицію та здатні пропонувати та відстоювати духовні орієнтири в різних сферах життя.
Духовні люди це не обов’язково юродиві чи блаженні. Ставлення до духовних людей як до непрактичних диваків чи маргіналів продиктоване зазвичай ситуацією бездуховності.
Духовних людей дуже мало в усі часи, в усіх місцях. Люди, що займають духовну позицію, всупереч усьому, іноді з’являються непередбачувано, причому серед всіх прошарків суспільства.
Поява духовної позиції дуже часто виступає як духонаступництво від однієї духовної людини до іншої. Духовний лідер не обирається демократичним чином, а визнається як авторитет винятково в середовищі духовних людей. Духовність здобувається суспільством взагалі через недемократичні механізми.
Духовна позиція це позиція духотворних дій у протидії спокусам недуховних мотивацій. Суспільна мета духовної позиції може бути визначена словами Серафима Саровського — "спасися сам і навколо тебе спасуться тисячі".
Наслідки пригнічення духу та бездуховності
Чи може людина жити без духовності? Може, але з великими труднощами, в стані деградації та з ризиком самознищення.
Мотивації кожної людини мають ускладнюватися протягом всього життя так, щоб мотивації дорослої людини в принципі не були зрозумілими цій же людині в її дитинстві — тільки тоді можна говорити про якусь подобу духовності в житті людини.
Людина, що не здатна вибудовувати свою життєву перспективу, мотивувати себе щодо осмислених норм, переосмисляти притаманні їй мотивації та створювати собі нові мотивації, втрачає сенс життя, втрачає позитивні мотивації власного розвитку. Така ситуація в житті людини називається духовною кризою.
В ситуації духовної кризи людина зазвичай деградує, впадає в депресію і навіть закінчує життя самогубством.
Не кожна людина здатна сама вибудовувати свою життєву перспективу з врахуванням духовного змісту. Саме тому в суспільстві мають бути особливі духовні люди, які здатні робити це і допомагати іншим людям. Коли духовних людей в суспільстві стає критично мало, людям у відчаї нема до кого звернутися.
Зверніть увагу, духовна порада немає нічого спільного з психоаналізом чи якимись тренінгами. В кращому разі, в ситуації духовної кризи можна поговорити зі своїм духівником. Але без належної релігійної практики така розмова мало що дасть.
Чи може жити ціла країна без духовного суверенітету, без духовного простору, без духовності? Звичайно може, але в історичній перспективі недовго.
Народ, який вміє тільки запозичувати чужі фундаментальні еталони, зразки, норми та чужі фундаментальні системи мотивацій, не може ніколи бути вільним. Рано чи пізно він або завойовується, або погоджується на добровільне рабство, або зникає.
Україна, здобувши політичний суверенітет, так і не спромоглася здобути ані економічний, ані, тим більше, духовний суверенітет. Причому духовний суверенітет з точки зору перспектив країни є визначальним.
Якщо країна має духовний суверенітет, зберігає та відтворює власний духовний простір — навіть втрати економічного чи політичного суверенітету їй не страшні, бо з часом ці суверенітети відтворяться.
Відтак справжній націоналізм — це не економічний і не політичний суверенітет, коли державність визначає націю, це не ті релігія та мораль, які беруться тільки з традиції.
Націю визначає духовна спільнота, яка має духовний суверенітет, за будь-яких умов зберігає та відтворює духовний простір, доброзичливо ставиться до духовних людей та забезпечує духовність усіх сфер життя в процесі перетворень фундаментального рівня.
Якщо це не так, то маємо не націю, а співжиття громадян, хата яких скраю, і вони в будь-який момент готові або інтегруватися цілою країною куди завгодно — в Європу чи в Росію, — або емігрувати поодинці самостійно.
Яка духовна ситуація в Україні сьогодні?
Духовний простір знищено в науці. Самостійно українська наука вже не може відважитися на фундаментальні перетворення. Без духотворних зусиль ззовні науки її чекає загнивання та перетворення на труп.
Духовний простір знищено в мистецтві. Перервався зв’язок поколінь, і молоді не в змозі вийти на духовну позицію самостійно, хоча деякі з них і намагаються.
Духовний простір постійно звужується всередині релігії. Багатосотлітнє ігнорування необхідності своєї Реформації призвело до жалюгідної ситуації, яку конфлікт між конфесіями тільки погіршує.
Духовність швидкими темпами втрачається в мові. Не встигаючи освоювати в нових словах нові явища та нові уявлення і тим самим будучи неспроможною розширювати свою синонімічну потужність, українська мова не витримує конкуренції з іншими мовами, наповнюється суржиком та прямими запозиченнями і мертвіє.
Духовний простір не відтворюється в освіті. Запозичуючи чужі теорії, концепти, освітні практики та підходи всередині мотивацій споживацтва, продукуємо духовних калік з інтерпретативним мисленням і обмеженими творчими здібностями.
Політика втратила духовні орієнтири і зайнята телеімітаціями. З часу отримання незалежності в Україні не зроблено жодного перетворення фундаментального рівня в жодній сфері життя. Українство зазнає пригнічення духу і стає бездуховним.
Прямим і недвозначним наслідком прогресуючої бездуховності країни може бути втрата нею спочатку економічної, а потім і політичної незалежності. Як можна цьому протидіяти?
Що таке духовна стратегія та духовні мотивації?
Давайте подумки проведемо експеримент. Уявіть собі, що в цій країні з’явилася книга, музичний твір чи наукове дослідження світового рівня. Уявіть, що саме на нашій землі з’явилася нова релігія чи ідеологія, яка здобула світове поширення.
Уявіть, що ми змогли прийняти колективне рішення про фундаментальні перетворення в політиці — наприклад, структурну реформу, яка створює економічний суверенітет, управлінську реформу, яка швидко долає корупцію, інноваційну Конституцію на нових принципах державного устрою, яка стала зразком для інших країн.
Уявіть собі, що ми створили свою освіту з новою освітньою практикою, яка продукує принципово нові мислительні компетенції, яких нема більше ніде в світі.
Уявіть, що Україна здобула таки духовний суверенітет і в неї з’явилося майбутнє як у незалежної країни.
Які можливості є для здійснення цього?
Прихід месії чи авторитарного лідера? Месії ніколи не з’являються в духовному вакуумі. Ми, чесно кажучи, до цього не готові. Месію тут розіпнуть ще до його першої проповіді. Авторитарний лідер не зможе навіть під страхом смерті змусити духовних рабів до фундаментальних перетворень.
Фізичне знищення всього правлячого класу задля звільнення місця новому? А новий буде кращий? Звідки ж він візьметься? Наслідки таких дій в історичному плані завжди негативні. І в нашому випадку вони поставлять хрест на незалежності країни.
Мирне відсторонення від влади всього правлячого класу або його духовне очищення? Але хіба мирно вони всі можуть піти? Чи хто з них готовий до катарсису?
Інтеграція в Європу, як цього бажають наші нездарі-політики? Не здобувши духовний суверенітет, інтегруватися в будь-яку спільноту — Європу чи Росію — це означає погоджуватися на ще більше духовне рабство.
Перечекати декілька років, поки ситуація не зміниться? Але у нас немає цих декількох років. Бездуховність наростатиме дуже стрімко, приймати позитивні рішення фундаментального рівня з кожним роком буде дедалі важче.
Духовна стратегія це особлива стратегія розвитку — не економічного, соціального чи культурного, а розвитку на глибинному рівні, в самих фундаментальних засадах — персонального і суспільного. Духовна стратегія говорить не про користь для України чи добробут для українців, а про благо та духовний розвиток для України.
Духовна стратегія України полягає у створенні особливої якості, яка вже давно відсутня в цій країні, — здатності до тривалого колективного перетворення фундаментального рівня без запозичень, на власних засадах.
Духовна стратегія неможлива з позиції держави — тільки з позиції суспільства. Тобто це не якась державна програма чи стратегія — це нова релігія чи ідеологія, нова мова, нова наука, нове мистецтво. Саме такий рівень духотворної дії нам необхідний.
Отже сьогодні йдеться лише про одну річ — десь, в якому-небудь місці в країні має з’явитися духовна позиція, яка може стати основою створення духовного простору та здобуття духовного суверенітету.
Духовна позиція можлива в процесі будь-якої діяльності, в будь-який час життя, в будь-якій ситуації. Духовну позицію може зайняти будь-хто, його минуле життя не важливе.
Спокусі яких мотивацій протистоїть духовність?
Духовність і влада. Є дуже небагато людей в історії, які маючи владу, намагалися діяти духовним чином. В такому розумінні духовність це концептуальна влада, яка дуже рідко поєднується з владою політичною.
Духовність та популярність. Сьогодні в полі зору засобів масової інформації знаходяться політики, і хоча деякі з них і культурні, але зазвичай вони є морально та інтелектуально убогі.
Відтак духовний простір взагалі не може формуватися в засобах масової інформації. Духовний простір — явище непублічне, немасове. Духовність пов’язана зі славою, а не з популярністю. Слава це відомість за славні діла, а не здобута через часту присутність у публічному просторі популярність.
Духовна слава жорстко протиставлена славі мирській.
Духовність і гроші. Самі по собі гроші не є ні добрими, ні злими. І тільки неврівноважене духовним покликом збагачення є в жорсткій опозиції до духовності.
Попит на духовність реалізується в доброчинності багатія — здебільшого вона носить формальний характер, який надзвичайно рідко ними усвідомлюється.
Якщо доброчинність багатія не створює та/чи не підтримує духовний суверенітет країни, не слугує збереженню та розвитку духовності власної країни (а не культури як такої), не спрямована на підтримку духовних людей власної країни (а не просто людей науки чи мистецтва), то це щось інше, а не доброчинність — наприклад, реклама чи вигідне вкладення коштів в предмети культури.
Навіть підтримка багатіями талановитих дітей в ситуації бездуховності є ламанням їх доль, бо їх таланти нікому не будуть потрібні.
Зрештою, окрім влади, грошей та популярності, існують духовні мотивації, які завжди можуть бути обрані будь-якою людиною. Духовні мотивації не обов’язково пов’язані з аскетизмом релігійного ґатунку чи з відмовою від інших мотивацій. Духовні мотивації, коли вони є, мають властивість домінувати серед інших.
Духовне самовдосконалення, пізнання себе, віднайдення власного творчого шляху, на якому людина знаходить свою щонайбільшу реалізацію.
Пошук істини, поклик добра, творення краси та гармонії, богопошук та спасіння.
Духовне вдосконалення світу шляхом його позитивного перетворення на фундаментальному рівні завдяки своїй власній духовній позиції.
Зрештою зайняти духовну позицію і в духотворній діяльності відстоювати її наперекір всьому — це і є єдина мотивація, яка завжди має перспективу.
Сергій Дацюк, для УП
