Мир і смирення — слова одного кореня. А бути смиренним, покірним і лагідним — це за будь-яких обставин ні на мить не втрачати спокою, а завжди мати мир у душі.
Істинний душевний мир не може бути без смирення, а істиннне смирення — без миру. Можна ж з певним наміром, фальшуючи й обманюючи, демонструвати знаки смирення: покірність, лагідність, привітність, співчутливість, розчуленість, милосердя, простоту, відкритість і в той же час у душі тримати камінь і будувати плани, коли його кинути у ближнього. Тому істинний мир і смирення навзаєм засвідчують одне одного.
«Є святий поклін від смирення, від поваги до ближнього, від поваги до Божого образу, від поваги до Христа у ближнього. і є поклін порочний, поклін корисливий, поклін облесливий і в той же час людиноненависницький, поклін богопротивний і богомерзенний: його просив сатана від Богочоловіка, пропонуючи за нього всі царства світу і славу їх», — говорить один великий святитель.
І які поклони, образно кажучи, звершуємо ми перед нашими ближніми, особливо перед вищестоящими: начальниками, шефами, наставниками і т. д., перед рівними нам і нижчестоящими, такими є ми насправді перед Господом. Він судить по серцю. Тому св. Давид запевняє, що Бог смиренним серцем не погордить, а премудрий Соломон засвідчує, що Божа благодать є лишень у смиренних і наголошує найважливіше: лише смиренних спасе Господь. Тож необхідно здобувати цю спасенну чесноту.
Та часто у важких життєвих обставинах нас огортає смуток, розгубленість, розпач і відчай. І це відступ від Бога. Це падіння, яке потрібне дияволу, щоб нас згубити. В такому душевному стані людина забуває, що є безмежно милосердний люблячий нас Творець, що Христос нас запевнив: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Він смиренно й радісно, сповнюючи волю Небесного Отця, прийшов на землю і зійшов на хрест, щоб спасти нас». З глибокого і досконалого смирення Син Божий навіть умивав ноги своїм учням.
Смирення — це духовна вбогість, яка завжди покладається лише на Господа. Смирення ніколи не ображається, не гнівається, не вивищується, а навпаки, принижується, не підлещується, догоджаючи людині, яка впадає в скорботи, нічого не боїться, бо у всьому покладається лише на волю Божу. Тому ця спасенна чеснота не має злоби, ненависті, ворогів, бо не живе власним життям, а Богом і ближніми, щиро бажаючи їм смирення, і заради цього допомагає їм побороти всяке зло.
Ось повчальний приклад. Одного разу відомий афонський монах Паїсій повертався до своєї келії. Дорогою він зустрівся з іншим старцем, який попросив його розважити над важливими темами духовного життя. Розмова затягнулася до опівночі. і щойно вони розійшлися, Паїсій, не бачивши стежки, впав униз в яр і зачепився за кущі. Він не пожалкував, що через розмову затримався до темної ночі, а його першою думкою була молитва: «Господи! Благослови, щоби брат щасливо дійшов до своєї келії». А потім подумав: «Звичайно, до ранку я не виберуся звідси, тому тут і звершу своє молитовне правило». І почав молитися. Як тільки дійшов до «Помилуй мене, Боже», враз засяяло яскраве світло й освітило місце, де він був. Паїсій легко вибрався звідти і спокійно в супроводі світла дійшов до свого помешкання...
Істинне смирення — це і є, за наукою Христа, зречення себе самого і спасенне несіння хреста.
Михайло МЕЛЬНИК. Протоієрей,