Різдвяні подарунки, прикрашені будинки, вогні, обмін привітаннями, на кожному розі вулиць чути коляду: все, здається, призначене для святкування. Неможливо навіть подумати, що у світі є люди, яким не подобається радість, барвиста атмосфера любові та миру, яку дарують нам Різдвяні свята. Навіть на думку таке не спадає…
Але насправді навіть у ці радісні святкові дні хтось, непомітно для решти світу, сам на сам з собою часом тихенько заплаче. І найбільша проблема, що у святковому гаморі ми просто не зауважуємо цих людей…Як правило, люди не завжди готові відкрити іншим свій біль.
Можливо, і ви серед ваших друзів, колег по роботі чи просто знайомих зауважували якусь людину, яка не дуже радісна, яка відхиляє деякі запрошення, нерідко не відповідає на телефонні дзвінки чи відмовляється випити з вами філіжанку кави в кав’ярні?
Таке буває…
Як душпастир, у своєму житті я зустрічав різних людей, яким трапилося нещастя саме під час Різдвяних свят, які втратили своїх рідних: хтось – дружину, хтось – маму, а хтось – сина… Відтоді світ для них змінився, і на якийсь час Різдво стало для них нічим… Проте саме таким людям буде найкорисніше перебувати в хорошій компанії. Навіть у горі, дозволивши собі бути відкритим, життя стане легшим.
Так, абсолютно вірно. Але не менш вірним є пам’ятати і нам, хто веселиться, про оточуючих, чи бува нема там когось, хто навіть і в цей святковий період плаче… Давайте допоможемо їм відкритися і запросимо їх почуватися у нашому товаристві, як у себе вдома. І пам’ятаймо: їм не потрібні наші співчуття, лише наша чиста і справжня любов.
Одного разу один мій італійський товариш, власник кав’ярні у Римі, розповів мені таку коротеньку історію. До нього час від часу заходив один старший чоловік з суворим виразом обличчя. Кожного разу, коли він приходив, бармени його обговорювали, як дуже злу і непривітну людину. Але якось моєму товаришеві вдалося трохи більше поспілкуватися з цим поважним чоловіком.
Як виявилося, він у минулому якраз напередодні Різдва втратив дружину. Через це він буквально зненавидів Різдво. Навіть якщо із захопленням на мить розповідав, як раніше святкував його з дітьми та онуками, то все одно в його серці була порожнеча та сум в очах...
Коли мій товариш дізнався про його біль, то спонтанно сказав йому, що він може щоранку приходити до нього в кав’ярню, щоб випити смачної кави, побути в спокої, обмінятися думками та провести час у хорошій компанії. Відтоді чоловік почав частіше заходити до цієї кав’ярні, а напередодні Різдва він усім барменам робив подарунки. Думаю, що невеличкий жест любові цього власника кав’ярні був повторним відкриттям Різдва для того чоловіка!
Є люди з делікатними історіями. І звичайно ж вони мають свободу та право, щоб ніхто не вривався в їхнє життя, навіть з пропозицією допомоги. Але любов, потроху, у потрібних дозах, може увійти будь-куди і допоможе відкритися іншій особі та подарувати їй справжню прихильність і радість.
Дорогий читачу, якщо і у твоєму серці інколи закрадається смуток, то пам’ятай: до тебе з любов’ю бажає завітати Сам новонароджений Христос. Він не вривається. А тому народжується Він не в дорогих палатах, а в бідній стаєнці, щоб усі могли до Нього прийти – і бідні, і багаті, пастушки і три царі.
Його огрівають тварини, бо Він мерзне, як і ми. Він оповитий у бідних пеленах. Його колиска – ясла. І за життя свого не мав Він де голови прихилити, і нарешті поховали Його у чужому гробі. Він пив воду, яку ми п’ємо, Він їв хліб, який ми їмо, Він плакав тими самими сльозами, якими ми плачемо, Він і радів духом, як і ми інколи радіємо.
В Ньому текла та сама кров, що тече у наших жилах. Цього Ісуса зустрічаймо! Його шукаймо в нашому житті, бо інколи нам здається, що Він ховається. А може все навпаки: ми ховаємося, а Він нас шукає, відшуковує нас, як загублених овець. Ми інколи забуваємо про Нього, а Він про нас завжди пам’ятає. Він іде разом з нами, а ми інколи цього не розуміємо…
Отож, зустрічаймо Його, розпізнаваймо Його в нашій життєвій історії, у наших скорботах і радощах, в успіхах і невдачах; розпізнаваймо Його в обличчях опущених і потребуючих братів та сестер!
Кожне наше терпіння не є карою, а радше – жертвою, співтерпінням з Господом, щоб стати «Агнцями Божими», що гріхи зі світу забирають. І в цьому всьому ми не самі, бо «З нами Бог». Тож радіймо і веселімся, перемагаючи будь-який смуток, «бо з нами Бог».
Радісних вам свят Різдва Христового!
о. Іван СТЕФУРАК