У Прикарпатському національному університеті готуються до офіційного старту виборів ректора. Результатом неофіційної підкилимної фази змагань за крісло стало призначення виконувачем обов'язків керівника вишу Ігоря Цепенди. Отже, влада з фаворитом визначилася і тепер зацікавлена оперативно й без зайвого галасу формалізувати свій вибір голосуванням конференції трудового колективу.
Наказу міністерства про оголошення конкурсу очікують найближчими днями. Імовірно, вже у квітні ми дізнаємося прізвище людини, що керуватиме університетом наступних сім років.
Культурно-освітній, науковий і духовний центр Прикарпаття, як зазвичай називають ПНУ на офіційних оказіях, - це потужний політичний і фінансовий актив, капіталізація якого особливо зростає напередодні виборчих кампаній. Фінансовий, бо ПНУ - це 170-мільйонний річний бюджет, майже 150 тисяч квадратних метрів нерухомості в Івано-Франківську і області, спокусливі підряди на будівництво та інші цікаві тендери. Політичний, бо ПНУ - це інструмент впливу на громадську думку, видимі й невидимі зв'язки і залежності, «агітаційний майданчик» і адміністративний ресурс. Ігнорувати такий актив влада собі не дозволить.
Сьогодні боротьба за посаду ректора переходить в публічну площину. Відкрита конкуренція - єдине, що загрожує сценарію «керованої демократії» в університеті. Тому цю конкуренцію зводять якщо не нанівець, то до мінімуму. Саме так можна інтерпретувати останні події в ПНУ.
Так, за інформацією «ГК», на посаду т. в. о. ректора розглядався проректор з наукової роботи, доктор хімічних наук Іван Миронюк. Він був би ідеальним «технічним ректором» на час виборчої кампанії, оскільки сам претендувати на крісло не може: не має необхідного 10-річного стажу науково-педагогічної роботи. Рівновіддалений від кандидатів, Іван Миронюк міг би створити для них однакові умови. Принаймні спробувати. Однак призначення Ігоря Цепенди поховало надію на fair play: адміністративні і фінансові важелі опинилися в руках одного з прямих претендентів на посаду. І він, як дуже швидко з'ясувалося, не збирається ними нехтувати.
У вівторок, 28 лютого, на засіданні вченої ради було виведено з її складу екс-ректора Богдана Остафійчука, шанси якого повторно очолити виш ще недавно вважали досить високими. І нехай формальні підстави для такого рішення є, але раціональних причин поспішати з прилюдною декласацією колишнього патрона не було. Це можна було зробити пізніше й спокійніше. Схоже, нинішній в. о. просто не зміг відмовити собі в сумнівному задоволенні витерти ноги об «збитого льотчика». А заодно й продемонстрував колективу «тверду руку» і новий стиль менеджменту. До речі, Остафійчук навряд чи зможе навіть подати заявку на конкурс: подейкують, атестаційно-кадрова комісія Міносвіти оголосила екс-ректору стягнення. Фактично це позбавляє шансів на участь у виборах.
Не втрачає нагоди новий керівник і засвітитися на місцевих телеканалах - з несвіжими, щоправда, фішками про консервацію астрономічної обсерваторії на горі Піп-Іван і проектом міжнародного студентського центру в Микуличині. Про Піп-Іван в області говорять вже років сім, а з ідеєю центру піарився минулого року Остафійчук. Втім, обидві ініціативи чудові, і якщо Цепенді вдасться їх втілити, можна буде зняти перед ним капелюха.
Наразі університет готується до старту кампанії. Рішення про оголошення конкурсу педалюють і влада, і нове керівництво закладу: щоб не дати отямитися колективу і розкрутитися потенційним конкурентам. А таких залишилося два - Павло Федорук і Володимир Великочий. Ще недавно натякали на інтерес до ректорської посади народного депутата-регіонала, доктора економічних наук Ігоря Зварича, але, здається, Цепенда цілком влаштовує і київську, і місцеву владу. Напередодні парламентських виборів питання ціни такої підтримки і ймовірних зобов'язань намісника набуває особливої пікантності.
Спробуємо бодай окреслити відповіді на це питання.
Отже, якщо таки Цепенда? Влада отримає лояльного ректора. Ясна річ, це не означає, що потрібна партія автоматично здобуде плюс 18,5 тисяч студентських і 2 тисячі викладацьких голосів у жовтні 2012 року, однак публічна позиція керівництва закладу, його підтримка чи критика учасників політичного процесу, без сумніву, матимуть вагу. Десятирічний стаж роботи у посольстві України в Польщі навчив Ігоря Євгеновича мистецтву компромісів і апаратних багатоходівок, однак чи зможе він стати для університету стратегом і ефективним адміністратором - ще питання.
При цьому екс-дипломат Ігор Цепенда дуже ймовірно виявиться керівником радше «представницьким». Фінансово-господарські питання можуть потрапити під контроль іншої людини, і прізвище цієї людини в університеті вже обговорюють - Ігор Мирославович Олійник. Колишнього голову обласної ради з Цепендою пов'язують дуже тісні, кажуть, навіть родинні стосунки. Будівельна компанія Ігоря Олійника вже виконала для університету робіт на мільйони гривень. Ще 3 мільйони заклад досі боргує будівельникам. Щоб отримати вплив на розпорядження коштами університету, Ігор Олійник може для початку очолити наглядову раду, посада голови якої вже рік як вакантна. Богдан Остафійчук раду всіляко послаблював, воліючи приймати рішення одноосібно. Свого часу він запросив очолити її свого друга, віце-президента Академії Наук Анатолія Шпака, але відколи той помер минулого року, рада навіть не скликалася. Ця помилка Остафійчука на руку Цепенді.
Варіант Федорука. Доктор технічних наук, завкафедри інформаційних технологій, учасник багатьох міжнародних наукових програм, Павло Федорук має в колективі репутацію «просунутого» і відкритого до новацій науковця. У разі його перемоги університет отримає шанс набути нової якості: Федорук ризикне впровадити електронну систему контролю знань, що в рази зменшить рівень корупції в закладі. Принаймні на це сподіваються його прихильники.
Але головне - Федорук показово дистанціюється від влади. В умовах парламентської кампанії така позиція вберегла б університет від втягнення у політичне протистояння.
Втім, шанси Федорука на перемогу вважаються невисокими: імідж «просунутого» і симпатія виборців - не одне й те саме. Щоб конвертувати імідж у реальні голоси, потрібна наполеглива робота «в полі», з людьми. Схоже, Федоруку бракує відповідного напору і агресії.
Варіант Великочого. Директор Інституту туризму, доктор історичних наук Володимир Великочий лише який тиждень тому після незрозумілих затягувань і відтермінувань отримав атестат професора. Тепер у нього немає перепон для балотування.
Володимир Великочий користується повагою за свою толерантність, компромісність і здоровий глузд. Втомлений від самодурства попереднього очільника колектив може це оцінити. До того ж Великочий один із небагатьох, хто ризикував - нехай і нечасто - опонувати Остафійчуку публічно. Саме він свого часу захищав опального екс-ректора Віталія Кононенка від атак Остафійчука. До речі, цього вівторка Великочий єдиний виступив проти поспішного виключення Остафійчука зі складу вченої ради, назвавши таке рішення «сумнівним з моральної точки зору».
Крім того, Великочий вважається фахівцем з навчальної роботи і добрим організатором: він «з нуля» зумів створити Інститут туризму. Однак нещодавній скандал з викладачем-хабарником в Інституті може підірвати шанси Великочого. Цей скандал небезпідставно вважається «спецоперацією» проти перспективного кандидата.
Також проти Великочого, можливо, спробують використати «бородатий компромат» - зв'язки з СДПУ (о). Цей гріх молодості - єдиний досвід директора Інституту туризму у реальній політиці. І, схоже, його виявилося досить. Очевидно, Великочий і на посаді ректора волів би зберігати нейтралітет, маневруючи «між краплями».
Хто саме з цієї трійки посяде ректорське крісло, вже незабаром вирішить три сотні делегатів конференції трудового колективу. Вибір, що й казати, невеликий. Звісно, кандидати пропонуватимуть програми, вестимуть переговори, обіцятимуть комусь посади, комусь «соціальний пакет» чи фінансування проектів, красуватимуться в телеефірах. Університету ж, який за семирічку Остафійчука помітно закис і втратив темп розвитку, сьогодні потрібна здорова стратегія, добре сформульовані «довгі» цілі і команда, здатна їх досягати. Не залежно від політичної кон'юнктури і прізвищ міністрів.
Олег МАТІШИН,
Галицький кореспондент
