Віталій Портніков:
Як змінюється ситуація в медіапросторі - це тема не тільки столична, це тема і регіональна. Ми чимало говоримо про те, як політичні події в Москві впливають на ситуацію в російських регіонах, звертаємося і до ситуації в регіонах України. Зовсім недавно ми обговорювали кримські події. А сьогодні поговоримо про один з найбільш складних регіонів країни - про Західну Україну.
У Київській студії - гість зі Львова, віце-президент громадської організації «Свобода слова» і один із засновників інтернет-видання «Vlaskor.net» Тарас Яценко. А на зв'язку з нами - оглядач газети «Галицький Кореспондент» Богдан Скаврон, він в Івано-Франківську.
Перше моє питання пов'язане зі зміною загальної ситуації. Можна припустити, що в період 2004-2010 років те, що передавали центральні, київські засоби масової інформації, так чи інакше було зрозуміло і співзвучно з настроями багатьох жителів західних областей України. А з 2010 року київські засоби масової інформації взяли рішучий курс в інший бік. Питання навіть не в тому, що взято керунок у бік інших регіонів країни, а в бік від дійсності. Будь-хто, хто подивиться зараз «Новини» телеканалу «Інтер», контрольованого одним з найближчих соратників Віктора Януковича, головою Служби безпеки України Валерієм Хорошковським, побачить, що «Новини» на цьому телевізійному каналі схожі на московську програму «Час», як ніби їх робив один і той самий телевізійний режисер. І з точки зору правдивості те, що повідомляє цей телеканал, точно так нагадує російське телебачення. Але в Росії є якась однотонність регіонального сприйняття. Західноукраїнські регіони ніколи не голосували за Януковича, ніколи не голосували за Партію регіонів. Ці політичні сили, політичний лідер - аутсайдери у цих областях. Як тоді люди ставляться до цієї інформації? Або вони читають регіональні газети, дивляться регіональне телебачення? Тарас, як це відбувається?
Тарас Яценко: Дійсно, все те, що ретранслювалося в 2004-2010 роки з Києва, дуже сильно сприймалося західноукраїнськими ЗМІ, у тому числі і реципієнтами цієї інформації. І найголовнішими новинами для львів'ян завжди були новини з Києва, які ретранслювали національні ЗМІ. Але останнім часом ситуація змінилася: львів'ян і жителів Західної України більше цікавить те, що відбувається у них в регіоні. Звичайно, ЗМІ повинні на це реагувати. І багато ЗМІ почали робити акцент на тому, що робиться на регіональному рівні, трошки відходячи від національної теми. Можна сказати, вони почали трохи в іншу сторону дивитись, але, напевно, ще не повністю.
Віталій Портніков: Богдан, для Івано-Франківська інформаційна столиця - це Київ чи Львів?
Богдан Скаврон: Мене здивувало, що західноукраїнський регіон - це складний регіон.
Віталій Портніков: Складний регіон з точки зору взаємин з владою.
Богдан Скаврон: З владою, так, особливі відносини. Свого часу, коли були вибори президента Кучми, спочатку вся Західна Україна голосувала проти Кучми, а на наступних виборах тут він вже отримав, по-моєму, достатньо голосів. І в наш час, з приходом нового «старого» губернатора в Івано-Франківській області, який був за часів Кучми, він повернувся знову, він гарантує найближчим часом Януковичу 70% в Івано-Франківській області. Так, це особливий регіон. Але Київ ніколи не був інформаційною столицею для Івано-Франківська та області. Інформаційною столицею був Львів. Завжди була надія на те, що до Львова приїдуть хлопці, які зроблять все, що треба, все вирішать. Тобто це був «старший брат» для Івано-Франківська. І таке відчуття завжди залишається.
А особливості в масмедійному плані полягають у тому, що в Західноукраїнському регіоні погано приживаються російськомовні засоби масової інформації. Все-таки для більшості населення рідна мова - українська, тому україномовні засоби масової інформації тут більш популярні. Львів і тепер залишається інформаційної столицею. Так, центральні новини слухають, але вони не грають великої ролі. Але це моя думка як спостерігача.
Тарас Яценко: Наш колега з Івано-Франківська правий, регіон важкий. Але якщо говорити про важкий регіоні у відносинах з владою, то це у Львові не так стосується виконавчої влади, як, можливо, облрад. Дійсно, наш регіон і три західноукраїнські області зараз мають особливість, де більшість в опозиційної партії «Свобода». Але в контексті виконавчої влади я б не сказав, що дуже важкий регіон. А в контексті журналістики, навіть якщо говорити про Крим, то ми зараз маємо спільні проекти медійні з Кримом, і там набагато складніша ситуація. Я б сказав, що Львів, в нашому сприйнятті, набагато спокійніший того, що ми бачимо в Криму. Просто медійна картинка не завжди відображає дійсність у Львові.
Віталій Портніков: Богдан, ви говорили про те, що не приживаються російськомовні засоби масової інформації на Західній Україні. Це з точки зору мовної, культурної орієнтації логічно. Але є ще питання економічної орієнтації. Російськомовні засоби масової інформації в масштабі країни набагато сильніші, могутніші, ніж україномовні. І дуже часто конкуренція, насамперед, тих засобів масової інформації, які засновуються навіть російськими концернами, філіями російських видань і так далі, її не витримують саме з цього приводу. Я зараз говорю навіть не про політичну інформації, а чисто щодо соціального, культурного. Чи вдається в цій ситуації західноукраїнським ЗМІ, регіональним, локалізованим, якось економічно існувати в нинішніх умовах? Адже це головне питання.
Богдан Скаврон: На Західній Україні є приклад досить успішного бізнес-підприємства - це львівська газета «Експрес». Це україномовна газета, яка виходить, по-моєму, з 1993 року. Я деякий час там працював. Зараз загальний тираж цієї газети - 0,5 мільйона, вона поширюється практично всюди по Західній Україні. Це одна з найбільш популярних газет. Звичайно, це масова преса, тобто це газета, не формує громадську думку, вона задовольняє інформаційний голод на рівні людей, які не мають доступу до Інтернету. Для людей, які орієнтуються на якийсь аналіз, існують проекти, які себе заявляють як бізнес-проекти, але вони багато в чому залежать від засновників, від власників цих засобів масової інформації. Бути якісною пресою в умовах Західної України досить складно. Потрібно шукати золоту середину, але, по-моєму, вона не знайдена ніким.
Тарас Яценко: Недавно в Західній Україні почали з'являтися нові ЗМІ, більше в галузі телебачення і радіо. І є місцевий телеканал «ZIK», який, за останніми дослідженнями, від 9 до 11 вечора побив у Львові рекорд, навіть порівняно з «Інтером» і якимось іншим іноземним телеканалом. У них є унікальний продукт - програма «Хто тут живе?» - Це журналістське розслідування. Їх дивляться ввечері щосереди більше, ніж дивляться телеканал «Інтер».
Віталій Портніков: Адже на Західній Україні є своя партія влади, і це не Партія регіонів, це Всеукраїнське об'єднання «Свобода», яке очолює один з лідерів української радикальної опозиції Олег Тягнибок. Ця партія контролює і обласні Ради у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, і велику частину мерських посад у цьому регіоні. Ми чудово бачимо, як Партія регіонів впливає на засоби масової інформації там, де вона має цю можливість - майже по всій країні. А «Свобода» залишається хранителем вільних ЗМІ на Заході Україні, Тарасе?
Тарас Яценко: Це, напевно, залежить від теми все-таки. Принаймні, якихось радикальних змін у стосунках зі ЗМІ не видно. Деякі журналісти, звичайно, говорять про те, що вони не дуже задоволені співпрацею з сьогоднішньою провладною партією в Західній Україні, але я б не сказав, що це якась категорична проблема. Ще не видно такої ж лінії, якої дотримується провладна партія на національному рівні.
Віталій Портніков: Богдан, як ви вважаєте, відчувають журналісти тиск з боку «Свободи»?
Богдан Скаврон: Для «Свободи» перемога на минулих виборах місцевих стала трохи несподіваною. Прийшли зовсім молоді люди в міську раду. В обласну раду - трохи старші, досвідченіші. Але якщо подивитися по Івано-Франківській міській раді, прийшли молоді, майже з шкільної лави люди, які ще не навчилися орієнтуватися в суспільно-політичній ситуації, як їхні старші, досвідченіші політичні конкуренти. Пояснити феномен «Свободи» можна тільки особливим громадським настроєм в Західній Україні. Більшості жителів Західної України все-таки близька та риторика, якою спілкуються з народом лідери «Свободи». Це ті слова, які говорилися і 20 років тому, коли тільки починалася українська незалежність. І люди старшого віку ностальгують за тими часами, коли це все починалося, коли йшов це рух. І теперішня молодь, начебто, підтягується до цього, ну, на рівні якихось загальних ідей. Те ж саме можна віднести і до авторів, які присутні в засобах масової інформації в Західній Україні. У них схожі ідеї, вони відчувають якусь близькість з ідеологією цієї партії. Фактично це одна з небагатьох партій в Україні, у якої є хоч щось від ідеології. І такий зв'язок, начебто, існує. Але коли мова йде про господарські речі, про економіку, про облаштування суспільного життя, ось тут у політиків не вистачає досвіду, а у журналістів є своя думка з цього приводу. І «Свобода», яка, на перший погляд, дійсно є партією влади, впливу не робить. Вони ще навчаються, у тому числі і спілкування зі ЗМІ. Ще немає міцного зв'язку.
Віталій Портніков: А вчаться погано чи добре?
Богдан Скаврон: Вчаться по-різному. Іноді у них щось виходить, а іноді - ні. Це як у школі: є «двійки» і «п'ятірки».
Тарас Яценко: Але часто вчаться не зовсім добре. Особливість «Свободи» зараз у тому, що вони практично всю свою діяльність, всі свої заяви не стільки орієнтують на свій електорат, на людей, як на ЗМІ. Дуже часто ці заяви під собою не несуть ніякого бекграунду, але їм потрібно щось заявити дуже сильно і голосно, і ми це бачили останнім часом - і це та особливість, яка відрізняє їх від інших щодо співпраці зі ЗМІ.
Віталій Портніков: Тут важливо зрозуміти, в який бік розвиватиметься ситуація. Адже для Партії регіонів дуже вигідно, щоб «Свобода» сварилася з західноукраїнськими ЗМІ: «Ось бачите, це ніяка не опозиція. Ми тут захищаємо свободу слова, а вони не дають її захищати ». Це теж можливе ставлення до подій.
Тарас Яценко: Тут дуже важливо, щоб журналісти були до цього готові, щоб вони більше знали про всі явища, щоб вони були більше підковані, щоб було більше професіоналізму, особливо у відносинах з провладною партією в Західній Україні.
Віталій Портніков: Адже тут же дуже складно зрозуміти, наскільки журналісти готові з розумінням поставитися до навчання «Свободи». Очевидно, тут можуть виникати жорсткості.
Богдан Скаврон: Звичайно. Але є ще такий момент, все-таки журналісти відчувають владу з тієї вертикалі, яка побудована за президентської лінії, тобто по лінії президента, обласної, районної адміністрації. Там, де «Свобода» отримала переваги, - це обласні, міські, районні ради. Але це влада, яка багато чого не вирішує, щоб здійснювати якісь дії щодо засобів масової інформації. Тому журналісти і політики від «Свободи» на паралельних курсах існують, подекуди реагуючи на якісь заяви політиків, які іноді виглядають дещо смішно. Але це знову з досвіду Івано-Франківська. Це ще молоді люди, які набираються досвіду, і на них дивляться поки так: вчіться, подивимося, що буде. Але вони отримали якийсь кредит довіри, і зараз у них є час, щоб цей кредит виправдати. Рік пройде - подивимося.
Тарас Яценко: Хоча і залишаються облради більше рупором, ніж владним органом, але облради все-таки на багато що можуть впливати, не тільки займатися гавканням, а є якісь економічні питання. У Львові «Свобода» має і голову облради, і голову бюджетної комісії в облраді. І тут завдання журналістів - відслідковувати не тільки заяви ідеологічні, на які більшість журналістів ведеться, на жаль, але дуже скрупульозно стежити за економічними змінами в регіоні і контролювати.
Віталій Портніков, яке до цих пір не відчуває необхідності контролю над поточними діями влади. А потім громадяни дивуються, що журналісти їм щось не розповіли, що головним моментом діалогу з суспільством є якась сенсація, а не поточна діяльність політиків. За політиками дивляться як за футбольними гравцями, а не як за реально діючими чиновниками.
Дуже важливою частиною медіапростору західноукраїнського є те, що ми назвемо «історична інформація». Жителів центру і сходу країни зовсім не цікавлять питання Української повстанської армії, Степана Бандери, Романа Шухевича, що відбувалося в регіоні в період 30-40-их років. Швидше, центральні і східноукраїнські ЗМІ реагують на якийсь політичний рух, на якусь дію, на якусь публікацію у Львові чи ще десь. Те, що є для мешканців Львова сучасністю, то для мешканців Києва або Донецька є якимось далеким і не дуже цікавим минулим.
Тарас Яценко: Може бути, так. У Львові існує багато різних проектів, які на це спрямовані. На «Zaxid.net», головному ресурсі Західної Україні, є багато окремих тем, які займаються тим, що піднімають питання історії, і дуже часто це робиться на досить професійному рівні. Можливо, тому, що зібралося багато істориків у Західній Україні, або вийшли із Західної України, які живуть цим, вони хочуть це донести. Але тут якісь розбіжності виникають. Я думаю, в Криму теж цікавляться історією, але в іншому ракурсі. Звичайно, там історія УПА нікому не буде цікава. Але якщо дивитися на відгуки читачів матеріалів історичних, то дуже часто це російськомовні люди з Києва, навіть зі Східної України.
Віталій Портніков: Недавно я проводив Політклуб в Івано-Франківську, ми дискутували про те, що відбувається в регіоні. І історична тема зайняла досить важливе місце. Чи відмовлятися від розмови на історичні теми і шукати якийсь компроміс з жителями тих регіонів країни, у яких інші історичні погляди, або не відмовлятися, - це до цих пір актуальне питання для Львова, для Івано-Франківська, для Тернополя.
Богдан Скаврон: Мені здається, що в Івано-Франківську, у Львові, взагалі на Західній Україні зараз більше людей, які вважають себе носіями тієї традиції, які взяли на себе цей тягар і несуть його. Але якщо копнути глибше, то несподівано виявиться, що і серед дисидентів радянських велика кількість людей зі Східної України - Чорновіл, Стус. А якщо ще глибше - Дмитро Донцов, родоначальник націоналізму, росіянин за національністю. І говорити, що ця тема народжена Галичиною і галичанами, дещо несправедливо і неправильно. Є люди, які сприймають, вони реципієнти, вони ці ідеї прийняли і їх несуть. І цей же контекст пояснює феномен «Свободи», виграшу цієї партії на місцевих виборах. У суспільстві існує ще така ідея, така ідеологія.
Віталій Портніков: Коментар Володимира з «Facebook»: «Західні області України особливо сприйнятливі, оскільки на цій території досить яскраво відчувається згуртованість населення щодо національної ідеї. Це приклад для України. Тоді в країни є шанс розвиватися в напрямку цивілізованого європейського суспільства, незалежно від того, русинами ці люди вважають себе або українцями, оскільки всі вони - громадяни однієї країни ». Але питання в тому, що таке національна ідея для мешканців України в цілому. Є ж різне розуміння національної ідеї.
Тарас Яценко: Звичайно. Я думаю, що у Львові, в Івано-Франківську ви знайдете дуже багато людей, які представляють еліту, інтелігенцію, у яких буде різне розуміння національної ідеї. І багато хто з цього приводу останнім часом висловлювався, але я не думаю, що ті ідеали, які пропагують деякі радикальні, націоналістичні партії в Західній Україні, - це те, що об'єднає, що побудує національну ідею в Україні. Повинен бути здоровий патріотизм. І в Західній Україні можна знайти дуже багато людей, які дотримуються ультрапатріотичних поглядів. І є багато людей, які прагматичні патріоти, які розуміють, що незалежно від того, чи розмовляє людина російською, українською, польською, треба знаходити порозуміння.
Віталій Портніков: Богдан, а що для вас «прагматичний патріотизм»?
Богдан Скаврон: Що стосується національної ідеї. Мені здається, що за 20 років незалежності вже можна було б кращим умам держави цю тему сформувати, хоча б якимись пунктами позначити. Національна ідея має полягати в тому, щоб людина, яка живе в Україні, незалежно від того, якою мовою вона говорить, вона з повагою ставиться до української історії, до української культури, до українського прапору, до інших державних символів. Бажано знати державну мову. Є приклади багатьох країн, де підняття прапора - це велика честь, це гордість за свою країну. І цю гордість потрібно просувати, а просувати її повинен необов'язково президент або якісь чиновники, це повинні робити люди, які населяють цю країну.
Віталій Портніков: Але все це можливо тільки в тому випадку, якщо люди домовляться про те, чим вони пишаються. Якщо одні пишаються Українською повстанською армією, а інші пишаються тими, хто цю Українську повстанську армію розстрілював в лісах ...
Богдан Скаврон: Тоді треба пишатися козаками.
Віталій Портніков: А пишатися козаками непросто, тому що це середньовічна історія, з пожежами, вбивствами, знищенням жінок і дітей в колодязях ...
Богдан Скаврон: Але ми ж читали «Три мушкетери» Дюма, а там теж що творилося ...
Віталій Портніков: Але цим ніхто не пишався. У Франції не пишаються цим моментом, там пишаються людьми. Як тільки ми відходимо до Середньовіччя, відразу починається питання - пишатися цим чи ні. І це дійсно проблема.
Тарас Яценко: Якщо я не помиляюся, як казав колись наш відомий співак Святослав Вакарчук: Україні потрібні свої Вашингтони.
Віталій Портніков: Це Тарас Шевченко говорив до Вакарчука.
Тарас Яценко: І треба об'єднуватися, але навколо чогось спільного, потрібні спільні герої. Та же українська мова, прапор ...
Віталій Портніков: Він не роз'єднує, звичайно.
Тарас Яценко: Але це означає, що кожен на Україні повинен бути гордий цим. Останній приклад. Я піднімався на гору Кременець, яка знаходиться на кордоні трьох країн, в день, коли Угорщина передавала президентство в Європейському союзі Польщі. І була передача прапора Євросоюзу консулами від Угорщини до Польщі. Були представники всіх країн - Словаччини, України, Угорщини, Польщі, були з нашого МЗС люди. Але українського прапора там не було.
Віталій Портніков: Але Україна - не член Євросоюзу.
Тарас Яценко: Але це було на території Україні.