Рівно сім років тому в Україні, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів виборів Президента, розпочалися протесні акції громадянської непокори, які в результаті увійдуть до історії під назвою Помарчанчева революція.
Хоча зараз цей історичний момент в житті країни вже потроху зникає із підручників історії... Ми вирішили поцікавитись в активних учасників тих подій їхніми думками стосовно Дня Свободи та Помаранчевої революції.
Юрій Соловей, депутат міської ради: Помаранчева революція, як на мене - це один із символів нашої держави, яка чітко ознаменовує її за межами. Вона згуртувала навколо тих цінностей, які хвилювали та будуть хвилювати кожного українця. Шкода, що тільки Помаранчева Революція об'єднала таку велику кількість людей для відстоювання інтересів. Я думаю, що подібних масових заходів у нас повинно бути якомога більше.
Якщо говорити відверто, сьогодні українець вибере пліткування на вулиці, аніж вихід на вулиці...хоча ми рухаємся до авторитарної країни. Сьогодні передумови до того, щоби суспільство об'єднувалося і показувало свій протест є неменшими, аніж сім років тому.
Така революція конче була необхідна Україні...це був тільки початок на шлуху становлення громадянського суспільства.
Усім слід розуміти, що окрім народу ніхто нічого не змінить і на месію не треба надіятися. Нам треба разом об'єднуватися і робити усе можливесво для відстоювання інтересів.
Володимир Олійник, депутат обласної ради, колишній голова страйкового комітету ІФНТУНГ: Помаранчева революція зі своєю демократичністю й толерантністю була репетицією справжньої народної революції, бо дала людям їх основні свободи. Ми тоді говорили «свободу не спинити» і сьогодні так говоримо.
Чинна влада діє без ривків, вона повільно стискає пружину. І вже несолодко живеться пересічному українцеві, який нині не може купити те, що міг ще купити два роки тому. Вибух можливий, проте народ ще не дозрів...
Насправді є питання чи революція чи ні, але ця подія державу перевернула. Я думаю, що цей народ уже не зламати і не спинити. Так їх дістало уже...але вони знають як і що робити. Я впевнений, що зроблять - це питання тільки часу...
Святкувати День Свободи варто. Адже це був переломний момент у свідомості людей. Це така подія, після якої люди живуть трошки інакше, дихають інакше, з владою спілкуються інакше, права свої відстоюють інакше... Майдан — найвеличніша знакова подія часів незалежности Української держави.
Микола Зелінський, депутат обласної ради, ВО «Батьківщина», колишній координатор «Студентської хвилі» Івано-Франківської області в місті Києві: Помаранчеві майдани стали полем битви між обкраденим народом і тими, хто розкрадав народну власність, бізнесом, який усвідомлював небезпеку, та донецьким кримінальним кланом, між тими, хто хотів будувати справді Українську національну державу, і тими, хто бачив її як придаток Росії...
Як на мене, Помаранчева революція мала чимало досягнень, серед яких — відсутність громадянських конфліктів усередині України, досвід проведення демократичних парламентських виборів, встановлення відносно демократичного режиму, поступове зближення з ЄС і утвердження відносної свободи слова. До поразок я б хотів зарахувати поширення корупції, нездатність позбутися залежности від Росії, невдалу євроінтеграційну політику, відсутність незалежної та справедливої судової системи, низький рівень життя населення, неефективну економічну модель та нездатність вступити до НАТО.
Це ж треба, щоб Україні так не пощастило з людиною, яка на Майдані проголошувала одні гасла, а після Майдану відразу їх забула та замінила всіх соратників по революції у своїй команді на ворогів цієї революції. В. Ющенко своїм катастрофічно неефективним керуванням привів до влади Януковича і його команду з Партії регіонів. Команду, яка розпочала згортання демократичних інституцій в Україні, напад на українську мову та культуру і повномасштабне переміщення в бік Росії. Команду, яка не розв’язує соціально-економічних, житлово-комунальних проблем, не бореться з економічною кризою, а займається політичними репресіями проти лідерів опозиції з метою відвернути увагу громадян від реальних та повсякденних проблем.
Помаранчева революція та сьогоднішні акції протесту підприємців, пенсіонерів, «чорнобильців», «афганців», акції на захист лідерів опозиції є перспективними проявами, які випереджають великий народний бунт. Бунт, у результаті якого український народ отримає черговий шанс на краще майбутнє, і цього разу ми свого не проравимо.
Руслан Марцінків, Секретар міської ради, один із організаторів Майдану в Івано-Франківську: Щоб там не сталося і щоб там не говорили, це є день святковий і його треба відзначати. Помаранчева революція - це наше натхнення, наше піднесення. Коли згадую як ми відправляли людей на Київ, ті усі події... А чи потрібен був Майдан чи ні, покаже час...
спогади Помаранчевої революції у Франківську
Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович.
Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004.
Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів. За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко. Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.
Ростислав Ковтун
використано матеріали Петра ПАРИПИ, Оксани ПРОЦЮК