(до 120-річчя з дня народження Владики Йосифа Сліпого, Митрополита Галицького)
Після смерті Андрея Шептицького, 1 листопада 1944 року, з благословення Апостольської Столиці Галицьким митрополитом став Йосиф Сліпий. Це були надзвичайно важкі часи для Української греко-католицької церкви. У квітні 1945 року Митрополита Йосифа Сліпого і всіх галицьких Єпископів арештували, а трохи менше, як за рік, більшовицька влада насильно відлучила УГКЦ від Апостольської Столиці. Було закрито 1,5 тисячі греко-католицьких храмів, десятки монастирів, семінарії, академію. Священиків і монахів відправлено в тюрми і табори Сибіру. Митрополита Йосифа Сліпого етапом відправлено в мордовські табори, за ним закріплено окремого наглядача-офіцера...
Прощання з зоною
...Йшов вісімнадцятий рік тюремного ув'язнення Митрополита. На 71-му році життя вже давалося взнаки підірване каторгою здоров'я. І в січневі дні 1963 року Владика Йосиф готувався покинути земне життя. Несподівано в останній декаді січня довкола в'язня почали розгортатися загадкові події. Одного дня Владиці наказали покинути барак і перейти до цегляного будинку, в якому розташовувався лазарет - мрія кожного ув'язненого. Тут було тепло, а спати можна було на справжньому ліжку.
В суботу, 26 січня 1963 року, до бараку зайшли конвоїри і наказали Митрополитові йти за ними, посадили в авто і привезли в головне управління концтаборів цієї зони. В кабінеті начальника зони Митрополит почув: «Прийнято рішення помилувати вас». Владика промовчав, його знову відвезли в лазарет.
Увечері того ж дня під час перевірки в'язнів на табірному плацу міністр автономної республіки Мордовії зачитав рішення уряду про помилування ув'язненого Йосифа Сліпого. Наступного дня Митрополитові дали цивільний одяг, а представник влади прийшов, щоб супроводжувати звільненого Главу Церкви до Москви. Сотні ув'язнених вперше спостерігали, як начальство табору «дружно» потискало Владиці руку.
В Москві
Митрополит міркував про причини свого звільнення... Йому не потрібно було нагадувати про всемогутність Всевишнього та його провидіння, але 18-річний досвід тюремного життя не дозволяв впадати в ейфорію. Він чудово пам'ятав слідчі допити протягом трьох місяців: катування, багаторазові судові засідання, підступність слідчих...
У Москву його доставили на світанку 28 січня. На Митрополита чекав автомобіль із темними вікнами. В готелі його залишили одного, тричі добре погодували, надали церковну літературу. Нарешті пояснили: «Вас хоче бачити Папа».
Опівдні другого лютого на порозі готельного номера Митрополита вже стояли монсеньйор Ян Віллебрандс із Риму і православний протоієрей Віталій Боровий, один із московських спостерігачів на Другому Ватиканському Соборі. Монсеньйор Ян розвіяв сумніви, які мучили Владику у справі звільнення: він вручив Митрополитові (коли Боровий залишив їх сам-на-сам) листа від Папи і подарунок - коштовну вервицю з перлів із золотим хрестиком у білій коробці з гербом Папи.
По дорозі до Риму
Митрополитові видали дипломатичний паспорт без зазначення підданства (очевидно, для того, щоб не мав юридичного права повертатися в Україну). Шлях пролягав через Львів, де він сподівався при нагоді побачити когось із українського духовенства. Та марно. В купе ніхто не заходив, а визирнути через зашторені наглухо вікна було неможливо. Лише у Відні Митрополитові вдалося показати лікареві відморожену на лісоповалах Мордовії ногу. Він трошки підлікувався і таємно від журналістів вирушив в околицю Риму у монастир Грот-Таферрата.
«Дипломатичний чай» і таємна допомога Хрущова
Після прибуття Митрополита Сліпого до Риму весь західний світ цікавило, яким чином Главу УГКЦ звільнили з ув'язнення. Світова преса одностайно зазначила, що визволення Владики Йосифа - шедевр ватиканської дипломатії. Однак навіть найбільш інформовані журналісти не змогли до кінця з'ясувати усіх деталей цієї дипломатичної місії. Проте одну з багатьох версій світова преса визнала найвірогіднішою.
Перша сесія Ватиканського Собору розпочалась у жовтні 1962 року. В один із днів сесії президент секретаріату з питань єдності християн кардинал Беа запросив до себе «на чай» двох спостерігачів від Московського Патріархату: професора протоієрея Віталія Борового і архімандрита Володимира Котлярова. Задум «дипломатичного чаю» виник у кардинала Тести. Крім цих чотирьох осіб, на розмові був присутній і монсеньйор Віллебрандс. Газети розписали дипломатичну віртуозність кардинала Тести, який зумів переконати працівників російського духовенства в необхідності звільнити Митрополита Сліпого. Гості пообіцяли поклопотатися, і вже через чотири місяці надійшла телеграма з Москви, що справа звільнення Митрополита погоджена позитивно. Але ця версія журналістів надто поверхова і неповна.
Папа Іван ХХІІІ, звертаючись до Хрущова, навіть не просив звільнити Митрополита, а лише висловив сподівання побачити Главу Церкви на волі. Боже провидіння довершило справу. Іван ХХІІІ доручив державному секретаріатові Ватикану створити спеціальну комісію, яка мала реалізувати задум Папи. Очолив комісію співробітник державного секретаріату Апостольської Столиці архієпископ Анджело Дель'Аква. В часі проведення першої сесії Собору українські владики опублікували звернення до отців Собору про переслідування УГКЦ на батьківщині і тривале ув'язнення Митрополита Сліпого в таборах. І хоча українська заява була опротестована зі сторони Ватикану (в інтересах визволення Митрополита, аби Собор не покинули російські спостерігачі), ватиканська дипломатія залучила до акції звільнення Митрополита президента Університету Pro Deo в Римі отця Фелікса Морліона, який мав тісні зв'язки із приватним емісаром президента Кеннеді, редактором нью-йоркського тижневика «Saturday Review» Нормана Канзеса. Останній мав дружні зв'язки із тогочасним головним редактором газети «Известия» Олексієм Аджубеєм, зятем Хрущова. Хрущов часто доручав зятю делікатні політично-дипломатичні завдання, тож не випадково Аджубея Хрущова назвали провісником доброї волі. Саме Аджубей і представив у родинному колі справу звільнення Митрополита. Зять і дочка, молоде атеїстичне покоління, мали вже дещо ширший погляд на зовнішню політику СРСР і таки зуміли переконати Хрущова піти назустріч Ватиканові. Крім цього, Хрущов пригадував Митрополита Сліпого у Львові під час прощання з Андреєм Шептицьким, в якому взяло участь понад сто тисяч львів'ян.
Це вже після цього відбулося успішне «чаювання» Віллебрандса з представниками Московського Патріархату. Російські гості передали Московській Патріархії суть клопотання Апостольської Столиці, яке й потрапило на стіл до Хрущова. Тут на це клопотання уже чекали і, враховуючи «думку народу», дали йому хід. 7 грудня, після завершення першої сесії Ватиканського Собору, до Хрущова прибув редактор Канзес і протягом трьох годин практично узгоджував з ним проблему звільнення Митрополита. Тоді Хрущов прийняв остаточне рішення. А далі протягом місяця між Кремлем і Ватиканом відбулося погодження всіх деталей, і нарешті в січні 1963 року Митрополит Сліпий вийшов на волю. Цього ж року Папі Іванові ХХІІІ присудили Міжнародну премію Миру. Серед журі були і совєтські представники, які отримали інструкції голосувати за присудження премії Святійшому Отцеві. Хрущов був задоволений і поздоровив Папу телеграмою. Той чемно відповів подякою.
7 березня 1963 року Папа прийняв Аджубея з дружиною Радою. Коли в квітні Норман Канзес знову відвідав Хрущова, щоб подякувати за звільнення Глави Української Церкви, Хрущов виразно натякнув, що хоче зустрічі з Папою. Але відповідь була негативна. Не розглядалась навіть можливість приватної зустрічі. Аби пом'якшити розчарування Хрущова, Норман Канзес подарував йому золоту медаль від Папи. Так завершилась процедура обміну ввічливості між Москвою і Ватиканом.
Епілог
Після звільнення кардинал Йосиф Сліпий передовсім познайомився з новою українською еміграцією, яка зберегла й примножила на Заході національно-культурні і духовні цінності українців. На зібрані чималі пожертви еміграції йому вдалося за короткий час фінансово підтримати Український Вільний Університет у Мюнхені, а пізніше добитися в уряду Баварії його фінансування.
Апостольська Столиця на його подання створила апостольську візитуру для українців греко-католиків всієї Західної Європи і Північної Америки. Потім було відкрито кілька греко-католицьких богословних семінарій (у Голландії, Італії, Німеччині, Канаді). За 22 роки праці в еміграції Йосиф Сліпий написав десятки церковних книг, звернень до урядів у справі захисту інтересів українських меншин. У 1978 році Владика викупив у Римі амбасаду, склавши заповіт, що він має належати незалежній Україні. І зараз будівля використовується згідно з його заповітом - як посольство України в Італії. Завдяки Йосифу Сліпому українська колекція культурних цінностей Ватиканського музею є найбільшою з усіх етнічних колекцій. За його сприяння на еміграції побудовано десятки церков, в тому числі Храм Святої Софії в Римі, і культурних центрів, у яких підготовлено сотні священиків, чимало з яких згодом працюватимуть в Україні.
Підготував Степан БОЙКО,