Станиславівська фортеця існувала півтора століття – з 1662 до 1812 року. На її спорудження, модернізацію, утримання пішли страшні гроші. Втім, вороги здобували її аж сім разів, а відбилась вона лише двічі. Вперше це сталось у 1676-му – гарнізон витримав облогу величезної турецької армії.
Епізод 1739 року менш відомий. Цього разу ворогом були москалі. Хоча, не зовсім москалі. Та й узагалі, ніхто ні на кого офіційно не нападав, пише “Репортер”.
Найцікавіше, що в 1739 році ніякої війни між Росією та Польщею не було. Мало того, країни були ледь не союзниками. Тоді звідки москалі під Станиславовом?
У 1735-му почалася російсько-турецька війна. Основні бої були у Криму, Приазов’ї та Чорноморському узбережжі. Аби дістатися Очакова чи Перекопу, росіяни долали величезні степи і то під атаками татарської кінноти. Південь України тоді був дуже слабо заселений, тож виникали проблеми з провіантом. За армією тягнулись величезні обози.
Перед початком кампанії 1739 року російський генерал-фельдмаршал Бурхард Христофор Мініх представив імператриці Анні Іоанівні план вдарити по Молдавії – турецькому союзнику. Найкоротший шлях лежав через Польщу. І хоча це була суверенна країна, але, за словами історика Антона Керсновського, «Річ Посполита вже впала у стан маразму і була не в силах змусити поважати свій нейтралітет». Минулого року росіяни безкарно вже зрізали шлях польською територією…
У травні 1739-го 65-тисячна російська армія перейшла кордон поблизу Василькова і почала марш землями Речі Посполитої. Ад’ютант Мініха, генерал Герман Манштейн пише:
«Польський великий гетьман (Юзеф Потоцький – Авт.) наказав шляхті сісти на коней, і це дворянське ополчення розташувалось у багатьох місцях для запобігання безпорядків від легкого війська. Однак, незважаючи на всі старання поляків, які постійно йшли бік у бік з росіянами при їх переходах, їм вдалося запобігти не багато».
Наприкінці липня армія переправилась через Дністер у села Синьків, що в Заліщицькому районі сучасної Тернопільщини, та вступила на територію Молдавії. 17 серпня росіяни завдали поразки туркам під Ставучанами, а 19-го без бою взяли фортецю Хотин. У полон здався її комендант – Колчак-паша, предок білогвардійського адмірала.
До теми: Фортеця Станиславів. Перше хрещення
Козаки йдуть
Перед Ставучанською битвою від головних сил росіян відокремився підрозділ легкої кавалерії, який здійснив зухвалий рейд на Прикарпаття, що тоді називалось Покуттям. Історик Садок Баронч пише, що керували загоном офіцери Кантемір і Янской. Про другого інформації ми не знайшли, а от щодо першого трохи є.
У 1738 році росіяни створили Окремий молдавський легкокінний корпус із 800 кавалеристів, на чолі поставили князя Костянтина Кантеміра. Цей син колишнього молдавського господаря Антіоха Кантеміра перейшов на російську службу, був бригадним генералом. Його корпус незабаром переформували у Молдавський гусарський полк. Крім молдаван, там служили валахи (румуни), серби, болгари.
Однак, у рейді на Покуття брали участь не лише молдавани. Значну частину загону становили… українські козаки Київського полку полковника Танського. Учасник російсько-турецької війни, генеральний підскарбій Яків Маркевич згадував:
«Наши партии, отсюду посылаемые вверх Днестра, городок польский, Городенку именуемый, державы Потоцкого, старосты Каневского, разорили своеволно, а найпаче запорожцы, которых Танский, полковник Киевский, там же с своим полком присутствующий, не удержал».
Цей Танський – особа вельми цікава, є легенда, що після смерті він став упирем. Регулярно вилазив з домовини і гуляв нічним Київом, аж доки сини не відкопали татуся та не встромили йому у груди осиковий кілок.
У скарзі Потоцького згадується, що загін, який пограбував Городенку, налічував 3000 козаків. Серйозна сила. Але, зважаючи на їхню національність, фельдмаршал Мініх міг спокійно заявити: «Російських військ на Покутті немає».
Тактика випаленої землі
Дісталося не лише Городенці. 6 серпня козаки і гусари перейшли Черемош, пограбували Кути і сусідні села. Далі уздовж ріки дісталися Снятина, через Заболотів пішли на Тисменицю, де кілька днів нещадно грабували околиці. 11 серпня був невдалий штурм Станиславова, після чого загін повернувся до Молдавії, дорогою спустошивши Тлумач, Раковецький замок і ще раз Городенку.
У «Хроніці законниць вірменських» йдеться, що козаки «костели і церкви грабували, ксьондзів окропом обливали, попів били, мертвих з гробів добували». Юліан Целевич у статті «Перехід козаків через Покутті до Молдавії в р. 1739» яскраво описує «подвиги» кавалеристів: «Містян, як християн, так і жидів, пекли і мучили задля грошей і забили на смерть 60 людей, місто ціле (Городенку – Авт.) зруйнували, в жодній хаті не лишили ні одної печі, ні єдиного вікна. Вино, мед і вишняк повипивали, завантажували на вози, а що не могли, то місили у болото».
Найбільше від набігу постраждали вірменські купці, що торгували худобою. В них забрали величезні стада волів, коней, овець – збитки оцінювалися мільйонами. Наприклад, лисецький купець Самуїл Вартанович втратив 450 коней на суму 60 тисяч злотих.
Усе вирішує артилерія
Про штурм Станиславова відомо небагато. 11 серпня князь Кантемір підійшов під стіни фортеці та наказав видати йому всіх заможних вірмен разом з майном та заощадженнями. Станіслав Заленський у своїй «Історії отців єзуїтів в Станиславові» пише:
«Панічний страх охопив місто. Не було куди втікати, а сподіватись на допомогу було марно, бо коронне військо на чолі з гетьманом ішло слідами Мініха, не втручаючись і не починаючи битви, або ж ганялося за гайдамацькими бандами. Єдина надія була на Бога».
Аби підняти бойовий дух гарнізону, єзуїти вдарили у дзвони та відслужили месу за перемогу. Їх підтримали інші храми. Городяни надихнулися та рушили на стіни допомагати гарнізону. Комендант, полковник (за іншими даними – генерал) Гундорф не запанікував, як його колеги зі Снятина та Раковецького замку, і вирішив дати бій.
Фортеця була добре укріплена, мала близько 200 гармат. Нехай залога була нечисельна, але ховалась за потужними бастіонами і мала добру вогневу підтримку. Тож козаків легко відбили вогнем гармат.
Кантемір серйозної артилерії не мав, тож про облогу навіть не йшлося. Та й часу не було, адже Потоцький уже збирав війська для порятунку свого родинного гнізда. Зрозумівши, що з наскоку Станиславів не взяти, князь відступив у бік Молдавії на з’єднання з російською армією.
На честь порятунку міста син гетьмана Станіслав Потоцький поставив на Галицькому передмісті статую Богородиці. Вона стояла на перехресті теперішніх Галицької та Північного бульвару, знесли її у 1950-х.
Навіщо?
Історики не мають чіткої відповіді, що стало основною причиною цього зухвалого наїзду. Нам вдалося виділити чотири основні версії.
Політична. Російська агентура довідалась, що гетьман Потоцький тихцем сколочував антиросійську коаліцію та вів таємні переговори зі Швецією та Туреччиною. Аби змусити Юзефа відмовитись від своїх намірів, Мініх віддав наказ спустошити його володіння.
Меркантильна. Румунський літописець Костянтин Дапонтес у «Хроніці дакійській» згадує, що перед падінням Хотина його комендант Колчак-паша вивіз до Станиславова казну. Він перебував у дружніх стосунках з Юзефом Потоцьким і гетьман пообіцяв товаришу зберегти золото. Саме за цими коштовностями і вирушив Кантемір. До речі, після російського полону Колчак-паша не повернувся до Туреччини, де його чекала страта, а перебрався до Станиславова, де незабаром і помер.
Мстива. Фельдмаршал Мініх намагався зам’яти скандал і запевняв, що Кантемір діяв без його відома. Навіть повісив козака Медведя, а двом його товаришам вирвав ніздрі та відправив на каторгу. Манштейн навіть називає причину нападу. У 1736 році Кантемір вирішив перейти у російське підданство. До Росії князь їхав через Броди, там його заарештував гетьман Потоцький і кинув до станиславівської в’язниці. Юзеф хотів видати Кантеміра туркам, які б живцем спустили з нього шкіру. Але арештант зумів передати листа російському генералу Кейту, і на вимогу петербурзького двору Потоцький був змушений його відпустити. Коли ж Кантемір зі своїм полком опинився поблизу володінь гетьмана, то жорстоко помстився, вогнем і мечем спустошивши Покуття.
Прозаїчна. Ця версія не фігурує у джерелах, втім, досить ймовірна. Багатотисячну російську армію треба було чимось годувати. Молдавію вже спустошили турки, тож Мініх вирушив поживитись у нейтральній Польщі. Він віддає таємний наказ Кантеміру заготовити худобу для війська, при чому діяти на свій страх і ризик.
У щоденнику Якова Маркевича є одна цікава фраза: «Всі партії, Волоська і Малоросійська, з Кантеміром і Капністом, також, особливо запорожці, компанійці і донци, повернулися благополучно і достатнє число скоту різного пригнали…».
Цікаво, що б сказав Мініх, якби Кантемір потрапив у полон до поляків? Можливо, «ані заблуділісь».