Жоден президент чи політична сила, ба навіть окрема Церква, самотужки не можуть здобути помісності.
Помісність повинна виростати насамперед як свідомість, відчуття приналежності до спільної традиції та відповідальності за життєздатність цієї традиції.
Помісність формується на основі того, що кожен народ плекає віру в особливий, притаманний для нього спосіб, пов’язаний зі специфічними елементами культури – мовою, обрядами, архітектурою тощо.
Таку думку висловив історик, проректор із наукової роботи УКУ Олег Турій у програмі «Барви історії» на радіо «Незалежність».
За словами історика, на теренах України завжди існувала самобутня, оригінальна еклезіальна традиція. «Якщо ми визнаємо наявність цієї традиції, то, відповідно, відчуватимемо приналежність до неї та спільність із нею. Готовність визнати в іншому свого співбрата, який належить до тієї самої традиції, – фундамент, на якому ґрунтується усвідомлення та розбудова помісності», – вважає історик.
Створенню в Україні єдиної помісної Церкви, на думку експерта, перешкоджають не тільки дріб’язкові інтереси, амбіції чи політичні впливи, а й те, що для деяких церковних діячів існування держави Україна не є доконаним фактом. «А звідси і наслідки. Якщо говорити щиро, то той, хто не хоче помісності нашої Церкви та єдності між християнами, насправді не хоче існування держави і посягає на існування нашого народу», – наголосив Олег Турій.
Історик також додав: «Я вважаю, що помісність не є злом, а благом та даниною історії, яку ми маємо усвідомити та оцінити. З іншого боку, нам треба до неї дорости, виплекати насамперед у своїх серцях, а не у різних політичних комбінаціях. Вона повинна вирости з віри і відчуття приналежності до цієї традиції».
Олег Турій вважає, що зараз Україна вступає в епоху постсекуляризму, коли моральні вартості починають відігравати набагато більшу роль, ніж політичні потуги чи мілітарні засоби. Власне, у цьому, за словами проректора УКУ, і є джерело сили та надії України: «Високий рівень релігійності та довіри до релігійних структур у нашому суспільстві повинен спричинити його оновлення. Для мене важливим чинником руху вперед та альтернативою до заполітизованих комбінацій є очищення суспільства на засадах релігійних вартостей, яке повинне іти знизу і супроводжуватися відчуттям спільної традиції».
Роль Церкви у цьому процесі – виховуючи добрих громадян, впливати на орієнтири та вартості, на яких розбудовується держава. «Церковна ієрархія повинна мати такі механізми, які би дозволяли плекати, виховувати, підтримувати добрих священиків, сприяти їхній праці. Водночас Церкві необхідні також механізми боротьби із певними недоліками, адже ніхто не застрахований від помилок», – підсумував історик.
Прес-служба УКУ