Довкола того, що Україну на «Євробаченні 2012» буде представляти співачка Гайтана розгорілися гострі дискусії. http://firtka.if.ua/?action=show&id=17595 Так кого в Баку буде представляти Гайтана, територію-населення чи державу-українців під назвою Україна? Для з’ясування цього питання на шоу Савіка Шустера «Шустер Live» навіть було присвячено окремий розділ. Була висловлена слушна думка, що Україну має представляти її патріот. Ближче з поглядами Гайтани з цього приводу можна ознайомитися за посиланнями: http://center-life.org/media-centr/interv-yu/gaytana-ya-polyubila-zdoroviy-obraz-zhittya і http://e-motion.tochka.net/conferences/print/618-4-taynye-zhelaniya-gaytany/ Так хто може представляти Україну «патріот території» чи «патріот держави і народу»?
Свого часу в сезоні 2007-2008 років на телеканалі «Інтер», у рамках суспільно-політичного проекту «Свобода Савіка Шустера», було здійснено проект «Великі українці» http://greatukrainians.com.ua/ Фактичним завданням проекту «Великі українці» було відібрати серед українського загалу ЕЛІТУ. Еліта (від французького «elite» — найкраще, вибране).
Так хто ж вони «Великі українці»? Що потрібно мати, що потрібно зробити, чим потрібно відзначитися щоб отримати статус «Великий українець»?
Вважаю, що перш за все слід було б умовно розділити людей, котрі претендують на звання «Великий українець», на тих які жили на нашій етнічній території до здобуття Україною незалежності, і тих, хто жив чи живе в нинішній період української державності. До них і вимоги мають бути різні.
Стосовно нинішніх українців, то в постколоніальній Україні громадянами стали всі, хто перебував на той момент на території України і мав прописку. Багато хто став громадянином не за своїм бажанням, а по факту, просто опинився у той час на території України. Тому і маємо нині з ними великі проблеми. А в цивілізованих країнах для набуття громадянства потрібно пройти процес натуралізації, який займає від 5 до 12 років. У нас же цього не робиться, а в колоніальному минулому і не могло робитися.
Якщо визначати "Великого українця", то треба, щоб він перш за все був українцем, а вже потім досліджувати, у чому він був ВЕЛИКИМ. Загалом потрібно дати відповідь, чим він прославив Україну і Українців? Який в нього був духовний зв'язок з українським народом? Бо завжди ядром, стрижнем політичної нації, рушійною силою державотворення є етнічна нація. У нас це - етнічні українці, а представники інших національностей, в кращому випадку, допомагають. Заслуги перед «територією проживання» (Малоросією у Російській імперії, УРСР у складі Радянського Союзу) чи політичним режимом, який панував у той чи інший час на території, яка входить до складу нинішньої держави Україна, не можуть братися до уваги.
Якщо ж претендентом є людина іншої національності, іншого етнічного походження, то треба з'ясувати, що такого визначного вона зробила для Української Держави і Українського Народу, в якій галузі суспільного життя вона себе проявила, ким була за фахом, що робила для здобуття Україною НЕЗАЛЕЖНОСТІ, який її вклад в українську матеріальну чи духовну культуру. Якщо знаряддям чи засобом праці була мова, то чи творила вона українською мовою? Бо мова — це душа народу, і вона є ключовим фактором у націєтворенні, а отже і у державотворенні. Ліна Костенко влучно сказала, що «нації помирають не від інфаркту, а тоді, коли їм відбирає мову». Отже, є певні критерії. Чи вписуються в них ці люди? Чи поділяли(-ють) вони українські цінності і погляди?
Насамперед, потрібно визначити, кого можна називати українцем. Критеріями поняття УКРАЇНЕЦЬ могли би бути: національність, місце народження і територія проживання, володіння українською мовою, а у суперечливих випадках ключовою - публічна національна самоідентифікація особи. Також важливим критерієм є готовність людини боротися за свою національну державу, захищати незалежність України.
Важко визначати українську еліту в умовах сотень років бездержавності, тут потрібний особливий підхід. Говорячи з позиції "колишнього раба", якщо людина була іншої національності і не зневажала українців, не гнобила, не знищувала українську культуру і мову, не виступала проти прагнення до незалежності, а просто собі жила на «території» і успішно займалась своїм фахом, це вже «герой». Але якщо говорити серйозно, то важко погодитися, що одним лише вище переліченим можна заслужити визнання: «Герой України», "Великий українець", «Еліта української нації».
Тоді, у передачі Савіка Шустера, виносилося на обговорення питання про те, що треба виключити з переліку претендентів Степана Бандеру, а включити Леніна і Сталіна... Виключити героїв, а включити ворогів... На основі цього можна відразу поставити діагноз - українське суспільство "психічно" дуже хворе.
Такий же проект, але вже по визначенню великого росіянина, відбувався в Росії. Тільки називався він «Ім’я Росії». Характерно, що в проекті «Ім’я Росії» http://www.nameofrussia.ru/, у росіян всі визначні етнічні українці були віднесені до видатних росіян, за винятком тих українців, що боролися за незалежну Українську державу. Цим українцям взагалі проголошено прокляття. Інший момент: що якщо етнічний українець робив щось позитивне, то його зараховувати до росіян, якщо це був злодій чи бандит, то визнавалось, що це - українець.
П.Симоненко і О.Мороз хотіли споганити хорошу ідею проекту, довівши її до абсурду пропозиціями про включення до переліку кандидатур на номінацію "Великий українець" людей, які до України не мали ніякого стосунку. Наприклад, що до "Великих українців" мали кубинські лікарі, які надавали допомогу дітям, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, чи В.Ленін, який ненавидів і нищив українців і є, по суті, ворогом України, чи лікар М.Амосов, який дійсно був хорошою, розумною людиною, видатним хірургом, але, на жаль, просто жив в Радянському Союзі на території України. http://greatukrainians.com.ua/country/ukraine/298.html
За П.Симоненком, В.Колєсніченком будь-який індус, в'єтнамець чи папуас міг би бути великим росіянином, а будь-який великий росіянин чи великий єврей міг би бути "Великим українцем", тільки треба жити на даній території або мати паспорт, або сказати, що любиш цю країну. Дійсно, таке можуть говорити люди, за словами Л.Кравчука, «травмовані голодом або переїданням».
Але навіщо «красти» відомих, прославлених людей у інших націй, припасовувати до себе чуже, якщо у нас є і без них багато визначних людей? Та чи інша людина може бути великим письменником, архітектором, художником, державним діячем або воєначальником, навіть вона може бути за походженням українцем, але якщо вона служить(-ла) іншій державі, діє(-яла) в інтересах іншого народу, то це вже не "Великий українець". Ми в даному випадку можемо "гордитися", що виховали для іншого народу такий "цінний кадр". Зрештою, ми виступали і нині виступаємо донором російської мови і культури, бо близько 5 млн. етнічних українців назвали російську мову рідною…
Одесит, єврей за національністю, один з ідеологів сіонізму, Володимир Жаботинський у 1911 році писав: « …Мы сами здесь на юге так усердно и так наивно насаждали в городах обрусительные начала, наша печать столько хлопотала здесь о русском театре и распространении русской книги, что мы под конец совершенно потеряли из виду настоящую, осязательную, арифметическую действительность, как она "выглядит" за пределами нашего куриного кругозора.
…За этими городами колышется сплошное, почти тридцатимиллионное украинское море. Загляните когда-нибудь не только в центр его, в какой-нибудь Миргородский или Васильковский уезд: загляните в его окраины, в Харьковскую или Воронежскую губернию, у самой межи, за которой начинается великорусская речь, - и вы поразитесь, до чего нетронутым и беспримесным осталось это сплошное украинское море. (Голодомор зруйнував все, обезлюднив село, осушив «українське море». Авт.)
…Есть на этой меже села, где по сю сторону речки живут "хохлы", по ту сторону - "кацапы". Живут испокон веков рядом и не смешиваются. Каждая сторона говорит по своему, одевается по-своему, хранит особый свой обычай: женятся только на своих; чуждаются друг друга, не понимают и не ищут взаимного понимания.
…Но нельзя отрицать, что "отталкивание" от инородца есть один из признаков присутствия национального инстинкта, особенно там, где национальная индивидуальность, из-за внешнего гнета, ни в чем ином, ни в чем положительном выразиться не может.
…Таково стихийное настроение всякой большой и однородной массы; таково и стихийное настроение тридцатимиллионного украинского простонародия, сколько бы ни лжесвидетельствовали о противном разные эксперты из национальных оборотней. (Як влучно сказано про таких як В.Колєсніченко. Авт.) Эксперты этого рода столько же компетентны в оценке национальных чувств того народа, от которого они отстали, сколько компетентен дезертир в оценке патриотизма и боевого духа той армии, из которой он сбежал…» http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/9/76087/
Проблеми незалежності і національної еліти тісно пов'язані. Немає еліти, то немає і держави, а немає держави, то звідки візьметься еліта? Характерно, що сусідні країни, які окуповували Україну, розуміли це і завжди "допомагали українцям" у тому, щоб у тих ніколи не було еліти. Забираючи найрозумніших, найталановитіших, вони висмоктували з українського народу інтелект та свіжу кров для свого народу. Керівну верхівку або знищували, або "перетравлювали", змушуючи зрікатися своєї нації.
Проблема еліти і нині стоїть дуже гостро. Адже не секрет, що серед українського державного керівництва та серед українських мільярдерів-мільйонерів "Великих українців" майже немає. Та й маленьких українців серед них також майже немає, точніше, взагалі українців непропорційно мало.
Набридли байки про те, як представники всіх національностей гинули від ГОЛОДОМОРУ, або як представники всіх національностей боролися за незалежність України від Росії, від Австро-Угорщини, від Польщі, а українці їм заважали. Так само не треба нікого дурити, що М.Булгаков, М.Пирогов, О.Стаханов, Л.Брежнєв і інші російськомовні і російськокультурні люди - це не великі росіяни, а великі українці. Нікому ж не зрозуміло, а що ж в них українського? Особливо смішно ці байки слухати, коли йдеться про наших сучасників. Великий українець, та не знає української мови. А чому він тоді називається українцем? А чим великий? А чому не знає, а хто йому в наш час не дає вивчити українську мову? Але, з іншого боку, В.Колєсніченка, О.Бондаренко і інших можна зрозуміти, бо існує і діє політична установка про утримування України у спільному інформаційному, історичному і мовно-культурному просторі з Росією.
Тому обивателям нав'язується думка про спільну історію і спільні великі перемоги, про спільних визначних державних і військових діячів, про спільних героїв, а тепер і про великих росіян, яких українці повинні також вважати великими, правда, вже українцями. Та як не крути, але вся їхня брехня легко руйнується, бо є індикатор - мова, яка має вирішальне значення. А тут нам і Президент Росії В.Путін час від часу нагадує, що «Росія закінчується там, де закінчується російська мова».
Цікаве було під час передачі Савіка Шустера включення в ефір російського космонавта українського походження, який говорив російською мовою, недочував, коли його питали про "Великих українців" та про володіння ним українською. Це «нормальна», типова поведінка етнічних українців, які стали громадянами інших країн. Можна було б включити в ефір ще "наших щирих українців" львів’ян Г.Явлінського, А.Чубайса і мільярдерів В.Вексельберга і М.Фрідмана чи харків’янина Е.Лімонова..., вони ж народилися в Україні. Та вони для себе визначились, вони стали росіянами, громадянами Росії. Біда, що у нас етнічні росіяни не можуть визначитись де вони і з ким вони, і постійно "мутять воду".
Брати Клички - "великі українці, великі інтелектуали". Поки люди «гризли граніт науки», працювали, творили, вони, (не без особистої фінансової вигоди), били морди іншим таким як вони. Вони успішні, багаті молоді люди, (на відміну від тих же, нині злиденних, технарів і гуманітаріїв - інженерів, вчителів, лікарів), - приклад для наслідування молоді. Загальний рівень розвитку у цих спортсменів загалом низький, світогляд обмежений, німецьку мову вивчили, а українську мову ніяк не здатні опанувати… А щодо історії України, сучасної суспільно-політичної ситуації, незважаючи на «натаскування» з боку найнятих радників, "хлопці просто не в темі". Стосовно мови, то студенти з Йорданії і В’єтнаму українською краще говорять, ніж вони, - "Великі українці". А старший брат Віталій збирається бути мером столиці України... Так, брати Клички відомі люди, - спортивна еліта, так вони багаті, так вони досягли видатних спортивних результатів, так вони популярні, але це не означає, вони "Великі українці". Це не означає, що вони — українська еліта, і тим більше, що ці духовно бідні люди навіть з науковими ступенями і вченими званнями повинні керувати, бути у верхніх ешелонах влади. Безперечно, що такі "мери" чи "міністри" декому дуже потрібні, бо вигідні для маніпулювання, ними можна прикриватися, та і вже прикриваються.
А щодо І.Дерюгіної, О. Блохіна, В.Лобановського, то це - великі відомі люди, але не українці, на жаль. http://www.day.kiev.ua/199995 Так, вони громадяни України, шановані люди, але не великі українці. Росія вже зараз вважає їх «соотечественниками». Може, Росія їх колись визнає великими росіянами (і нас питати не буде), як ми визнаємо українцями усіх етнічних українців, і великих, і малих, де б вони не жили. Хіба би І.Дерюгіна і О.Блохін публічно заявили, що вони до Росії і російського народу не мають ніякого відношення? Ні для кого не секрет, що ні І.Дерюгіна, О. Блохін не володіють українською мовою, як її не вживав ніколи і В.Лобановський. Але тоді як пояснити, що «Великий українець» в умовах незалежної України ігнорує українську мову? А чим же тоді українець відрізняється від росіянина чи поляка, де прояви національної свідомості притаманні великому українцю? Та діти в школі вам скажуть, що українці відрізняються передусім мовою і культурою. А незнання рідної української мови, неповага до державної мови, невідповідність мови і національності, - це аномалія, це хвороба, яка вразила український народ, цим не хвалитися треба («хоч я не знаю української мови, але я патріот України»), а соромитися. Адже І.Дерюгіна, і О.Блохін — не іноземні туристи, які з ввічливості в журналі відгуків висловлюють любов і повагу до української мови і культури, вони ж претендують називатись «Великими», тобто кращими українцями. Бо які ж тоді рядові, прості українці, якщо ці "безмовні" - "кращі"? Який вони подають приклад? Тоді, може, незнання українцем рідної мови слід оголосити нормою, ба навіть цим пишатися? Правда, І.Дерюгіна і О.Блохін за етнічним походженням не українці, а українська для них ніколи не була рідною, - вони росіяни, в них рідна - російська. А для поширення української мови, національно-культурного відродження вони і їм подібні завжди були гальмом. Нам заперечать, мовляв, «вони люблять Україну». Але це є штампована загальна фраза, а якщо розібратись по суті, "кого, за що і чому вони люблять"... Любити можна багато чого, любити по-різному…
Микола Гоголь, великий письменник, за походженням українець. Нема питань. Але в чому його велич як «Великого українця»? Хіба в тому, що він писав російською, цурався українського, чи в тому, що для імперської русифікаторської машини створив образливий для нас образ українця - хохла. Посіяний ним і вирощений згодом комплекс неповноцінності українця і досі тяжіє над багатьма простими людьми.
Етнічний українець А.Данилко (В.Сердючка) - предмет "особливої гордості українців". А.Данилко такий популярний, такий відомий у світі! Та й що з того? Бо чим він відомий? - Вульгаризмом, приниженням і висміюванням українців. Він підтримує у свідомості людей негативний образ українця взагалі (створений "Великим українцем" М.Гоголем), і побрехеньку ще одного "Великого українця" В.Лобановського про "кордупельність української мови". Отже, треба нагородити А.Данилка за титанічний вклад у те, щоб відбити бажання, особливо у молоді на Сході і Півдні України, називатися українцями, говорити українською. Так, можна визнати, що маємо серед свого народу такого українця, таке «Велике нещастя».
Є люди, які готові за гроші бути представниками будь-якої країни, це для них не принципово. Як, наприклад, футболіст Андрій Шевченко, який зараз «живе і працює" за кордоном, при цьому "зашибає немалі бабки", принципово не розмовляє українською і «з великої любові до України» свого сина назвав Джонатаном. Попри все це, він ще і нібито "Великий українець". А цінності, переконання сповідує примітивні, національна свідомість і гідність - круглий нуль. Спортсмен він хороший, а українець він "ніякий". Є ще багато прикладів спортсменів (борці, боксери, футболісти і т.д.), котрі прийняли громадянство України для власної вигоди, для того, щоб продовжувати свою спортивну кар'єру, заробляти гроші, - їм Україна «до лампочки». Вони стоять на п'єдесталі, коли піднімають український прапор і грають гімн. Але від цього вони не стають українцями ані великими, ані малими, вони просто заробітчани. Так само важко назвати не те що «Великими українцями», навіть просто українцями, тих українських спортсменів, які заради кар’єри набувають громадянства чужої країни, а в інтерв’ю розповідають про своїх батьків, дитинство, про те, як вони люблять Україну.
Отож, потрібно ще визначити умови, за яких навіть етнічний українець ніколи не може бути визнаним «Великим». Однозначно одне: не може претендувати на визнання "Великим українцем" людина, яка за умов незалежної України не знає і не хоче знати української мови. Потрібно визнати, що серед людей, котрі народились чи проживали(- ють) в Україні, були за етнічним походженням українцями, чудово знали(- ють) українську мову, трапляються особи, яких можна назвати україноненависниками, україножерами, ганьбою України, її катами. Нажаль і такі є…
Ще раз хоч наголосити, що на мою думку, «Великими українцями» можуть бути визнані і люди інших національностей. Але люди інших національностей та люди, які не знали української мови, можуть розглядатись як кандидати, тільки як виняток, з огляду на: особливі заслуги у боротьбі за незалежність України, вагомий вклад в збереження, розвиток української духовності та історичної спадщини. Потрібно чітко диференціювати, на який народ, на яку державу працювала та чи інша людина, за що боролася і які ідеї сповідувала, чиї інтереси відстоювала, визначити її участь у творенні української матеріальної чи духовної культури, її вклад у здобуття державної незалежності, або хоча б її ставлення до українського національно-визвольного руху, української мови і культури.
Нині ж доходять до абсурду до "Великих українців" пропонують зарахувати, (без його ж відома), будь-кого, - окупантів, зрадників, наймитів, заробітчан, туристів, навіть тих хто був в Україні проїздом і виходив з потяга на станції «Київ» покурити…
Cергій Стефанко,
Депутат Івано-Франківськоі міськради,
фракція ВО "Свобода"