65 років тому в Станіславі відбулася перша радянська реконструкція центрального міського парку: його новими прикрасами стали пропагандистські стенди, дошки пошани і бетонні скульптури комуністичних вождів, а в колишньому будиночку барона Ромашкана поруч із більярдною та рестораном відкрилася кімната «ілюстративних матеріалів про життя і діяльність Йосифа Віссаріоновича Сталіна».
З атрибутів тих часів дотепер зберігся тільки бюст Шевченка біля головної алеї парку, що простяглася від вулиці Чорновола. Мабуть, тільки окремі станіславські старожили пам’ятають, що сусідами пам’ятника Тарасу Григоровичу в радянський період були бюсти Олега Кошового та Зої Космодем’янської.
…Як повідомляла у 1949 році єдина на той час офіційна обласна газета «Прикарпатська правда», на реконструкцію парку у повоєнному Станіславі того року планувалося витратити аж 300 тисяч карбованців. Зважаючи на те, що у ті часи кілограм хліба коштував 3-4 карбованці, одне яйце – карбованець з копійками, костюм – 1500 карбованців, а середня зарплата ледве сягала 500 карбованців, такі видатки були доволі значними.
Витрачати кошти передбачалося в основному на облаштування нової території парку, який того року збільшився на 10 гектарів. Після долучення території довкола колишнього будинку барона Ромашкана (тогочасна преса називала його «будинок з мезоніном») та системи із трьох озер площа парку імені Шевченка становила 28 гектарів – на 6 більше, ніж тепер. Тож хазяйнувати було де.
Перший радянський мер – голова виконкому Станіславської міської ради депутатів трудящих тов. Лазаренко – через газету похвалився, що для благоустрою в парку буде висаджено півтори тисячі нових дерев і чагарників, а 300 тисяч квітів встелять клумби і газони. Паркові озера після їх очистки планувалося з’єднати із Бистрицею, щоб «збільшити в них рівень води і відкрити в парку басейн для плавання і водну станцію для катання на човнах».
У віллі барона Ромашкана після ремонту та перепланування утворилося 22 кімнати, в яких дирекція парку мала намір розмістити дві бібліотеки, читальню, ресторан, більярдну, згадану вже кімнату з ілюстративним матеріалом про вождя всіх часів і народів Йосифа Сталіна та ще дещо неназване. Тепер «будинок з мезоніном», до речі, перетворюється на суцільний ресторанчик, який облаштовують в «аристократичному» стилі – з фігурами античних богів та героїв і клумбою перед входом. Більярдної тут давно вже нема, зате в глибині парку працює «Перший більярдний клуб Станиславова «Доміно». Замість бібліотек і кімнат пропаганди довкола баронової вілли з’явилися ятки із дитячими іграшками та ласощами.
В усі часи міський парк був орієнтований насамперед на сімейний відпочинок разом із дітьми, тож розваг для малечі тут ніколи не бракувало. Тепер до послуг дітлахів парк атракціонів «Лис Микита», безкоштовний дитячий майданчик від Рошен, а ще «Альпін-парк», тир і традиційні останнім часом вуличні педальні машинки.
А в повоєнному Станіславі в парку працювала лише одна карусель. У 1949 році тільки планувалося збільшити кількість гойдальних човників і встановити гігантські кроки. «Закінчується будівництво і обладнання дитячого майданчика, де діти знайдуть спеціальні дитячі атракціони, ігри, пісок, гірку, гойдалки та ін.», – звітував через газету згаданий вже товариш Лазаренко.
Тільки у 1970-х роках, уже після того, як міському парку було присвоєно статус пам’ятки садово-паркового мистецтва, бригада московських спеціалістів із управління «Росмонтажатракціон» встановила тут неодмінний атрибут всіх відпочинкових зон – оглядове колесо. «Висота колеса 28 метрів, – писала тоді газета «Прикарпатська правда». – Одночасно в його кабінах розмістяться вісімдесят пасажирів. У конструкції є новинка: спеціальним кермом можна буде повертати кабіну по горизонталі на 360 градусів».
Для тих, хто приходить в парк побавитися по-дорослому, можливостей для відпочинку тут також завжди вистачало. Тепер є свої завсідники у згаданому вже «Доміно», який позиціонує себе як більярдний клуб, хтось любить посидіти в стилізованому мисливському ресторанчику. Та й звичайних літників тут аж забагато.
У 1949 році, окрім згаданого ресторану та більярдної в будинку барона Ромашкана, працював ресторан «Літо» (філіал ресторану «Київ»), кіоск міськторгу і спеціальний буфет-веранда. «Крім того, в дні гулянь тут працюватимуть 9 кіосків для продажу пива, фруктових вод, морозива та ін.», – обіцяв той-таки товариш Лазаренко в публікації газети «Прикарпатська правда». Пізніше торгівля спиртним у парку розвинулася так, що в 1950-х роках в газеті малювали карикатури про суцільні наливашки, за якими вже не видно дерев...
Доповнювали радянський відпочинок трудящих так званий «зелений» театр на 600 місць та танцювальний майданчик, «просторий і гарний за задумом, він буде зручним для танцюючих і для оркестру», – так писала про нього газета. Для спортсменів планувалося облаштувати волейбольний та баскетбольний майданчики, а також місця для нових ігор – у кеглі та городки.
Але головним атрибутом радянської реконструкції парку 1949 року було, звичайно, наповнення культурного відпочинку трудящих ідеологічним змістом. Для цього у парку були встановлені двометрові бетонні фігури Леніна та Сталіна, а поруч з бюстом Шевченка встановили пам’ятники радянським героям-комсомольцям Олегу Кошовому та Зої Космодем’янській.
«Спеціально створені при дирекції парку художня і столярна майстерні вже працюють над виконанням замовлень по художньому оформленню парку, – розповідала газета про тогочасні новації. – Готуються художні панно, стенди на теми: «П’ятирічний план у дії», «Передовики сільського господарства області», «Робота промисловості області», портрети членів Політбюро ЦК ВКП(б) і ЦК ВКП(б)У, портрети маршалів Радянської Армії, знатних людей в області».
…Останніх десять років міський парк культури та відпочинку імені Шевченка в Івано-Франківську знову перебуває в стані незавершеної реконструкції, яка мала перетворити головну відпочинкову зону міста на справжній шедевр садово-паркового мистецтва. Грандіозні плани з благоустрою парку повинні були винести з міського бюджету майже 16 мільйонів гривень, але саме через таку високу вартість робіт вони так і не були реалізовані.
Справа в тому, що нинішній міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус, вперше балотуючись на посаду мера, будував свою виборчу кампанію на критиці свого попередника Зіновія Шкутяка за марнотратство. Мовляв, занадто багато тратиться на різні витребеньки, замість того, щоб зробити у місті, скажімо, європейські дороги.
Зрозуміло, що, ставши на чолі міста, пан Анушкевичус викреслив реконструкцію парку з пріоритетних завдань нової міської влади. Натомість наприкінці своєї другої каденції на посаді мера він взявся за реконструкцію вулиці Шевченка, яка веде до однойменного парку. Але грошей на завершення робіт знову ж таки забракло. Тож тепер недореконструйована головна міська зона культури та відпочинку сусідить із недоробленою пішохідною вулицею, створюючи гармонійний комплекс хаосу та розрухи.
Богдан СКАВРОН, КУРС