Основний голкіпер івано-франківського друголігового клубу Остап Вульчин розповів про цьогорічні виступи "Прикарпаття", свій шлях у футболі та секрети команди рідного краю.
Однією із найбільш самобутніх команд Другої ліги є івано-франківське Прикарпаття – у побратимів Атлетика (Більбао) ростер формується суто із місцевих футболістів, та й трансферний пошук ведуть, розшукуючи земляків у клубах інших міст (а таких вдосталь – від Другої ліги до найвищої, а також у зарубіжних чемпіонатах). Не дивно, що команда з такою кадровою філософією є популярною у вболівальників. Але тим більше почесно, що вона при цьому ще й бореться за результат.
Прикарпаття цьогоріч вибило представників УПЛ із Кубка України, склавши зброю лише у 1/8 фіналу (в четвертому для себе раунді), а в Групі А Другої ліги йде на прохідному другому місці, сподіваючись на підвищення у класі.
Від липня до жовтня тривала прекрасна 13-матчева безпрограшна серія прикарпатців, упродовж якої 655 хвилин утримував свої ворота «на замку» основний воротар івано-франківської команди – 25-річний Остап Вульчин. Голкіпер із хорошою реакцією, міцною статурою та хорошою грою ногами насолоджується виступами на всеукраїнському рівні, адже йшов до цього дуже довго. Як і більшість гравців із тих регіонів, що не розбалувані професіональним футболом і на багато років були відлучені від загальнодержавного чемпіонату…
Про історію своїх проб і помилок, спроби зачепитися у клубах інших міст та нинішню футбольну зрілість Остап розповів інформаційному партнеру ПФЛ.
– Остапе, почнемо з того, як ваше здоров’я? По ходу сезону ви грали на уколах і навіть доводилося тренеру воротарів Рипану в 45 років заявлятися на чемпіонат.
– Здоров’я бажало б кращого… Тож справді іноді доводилось грати через «не можу», команді потрібно набирати очки, тому за спільної згоди тренерського штабу та моєї приймали рішення, що я буду виходити на поле на уколах. Поруч зі мною – молодий воротар Семенів, він досить обдарований, але, на думку тренерів, ще не готовий виступати на такому рівні. Тому довелося команді заявляти тренера воротарів для підстраховки.
– Загалом, які враження від півріччя? Що сподобалося, що могло вийти краще у вашої команди?
– На мою думку, півріччя ми провели досить добре: закріпились у верхній частині турнірної таблиці та показали хороший результат у розіграші Кубку України.
– Після об’єднання Другої ліги вона стала сильнішою чи слабкішою?
– На мою думку, сильнішою. Багато нових імен, вони як бачимо не губляться на новому рівні. Стало ще цікавіше.
– Прикарпаття минулого сезону було в серединці. Це ваша команда до нього доросла, чи у Другій лізі не стало грандів на кшталт Руху чи Жемчужини?
– Думаю, ми заслуговуємо знаходитись вгорі турнірної таблиці. Минулого сезону ми були молодою необстріляною командою, але зараз своєю грою доводимо, що ми є сильна та перспективна команда! Винниківчани та одесити – хороші суперники, але і зараз є хороші команди у Другій лізі!
«Хто, як не земляк, тебе підтримає!?»
– Чому все-таки Агробізнес двічі вас обіграв на вашому полі? Об’єктивно сильніша команда чи ви готові з цим посперечатися?
– Агробізнес – хороша команда. Це – футбол, ми припустилися помилок тому і програли…
– Назагал, з таким відривом, складається враження, що у Групі А інтриги на весну не лишилося. Погодитеся?
– Ні, наперед говорити не буду,тому що все буває. І кожна команда буде старатися підвищитися у класі, так що, думаю, будуть запеклі ігри й у другій половині чемпіонату.
– Аналізували для себе, завдяки чому змогли вибити з Кубка України Карпати?
– Найбільша, напевне, причина – це наше бажання та підтримка від наших трибун, за це їм велика подяка!
– Особисто у вас була просто вражаюча серія від липня до вересня — 655 «сухих» хвилин. Вона найбільша у всій Другій лізі. Як вдалося її видати?
– На мою думку, це заслуга всієї команди. Ми – єдиний механізм, який робить спільну справу.
– У чому головна різниця нинішнього Прикарпаття і минулорічного? Яке сильніше все-таки?:)
– Звичайно, ми стали сильнішими, ніж минулого року. Ми прогресуємо і маємо одну мету – підвищитися у класі! Так що стараємось та працюємо, щоб із кожною грою ставати сильнішими.
– Ваш клуб називають — «Команда рідного краю». Приємно грати у колективі, де всі — земляки?
– Звичайно, приємно! І не тільки нам, а й людям які приходять на стадіо! Приємно, тому що хто, як не твій земляк, тебе підтримає!?
«Грав форвардом. Переглядався у Волині, Металісті, Полтаві та Білій Церкві»
– Як починали грати в юності? Хто ваш перший тренер? Як потрапили в футбол?
– Починав займатися у Надвірнянській ДЮСШ, звідки сам родом. Там моїм тренером був Володимир Васильович Перегінець. У футбол потрапив завдяки друзям, які уже займалися та запропонували мені спробувати. Я погодився – от так і потрапив у футбол:)
– Пристойно граєте ногами і інколи навіть накручуєте польових суперників. Напевно, пробували сили і в полі?
– Було таке. В дитинстві починав нападаючим. Та й зараз такий футбол, що воротар повинен грати ногами, тому і стараюсь не відставати. Тому беру приклад з Нойєра, як грати ногами і не тільки!
– На професіональному рівні ви грали тільки за Прикарпаття. А де ще пробували зачепитися? Де були перегляди?
– Звичайно, неодноразово їздив у команди на перегляди. Побував у луцькій Волині, харківському Металісті, ФК Полтава, також у Арсеналі з Білої Церкви, та ніде не вдалося закріпитися. Напевно, у зв’язку з тим, що не мав ігрової практики на професіональному рівні…
– Ваш перший захід у професіонали у 2010-11 роках — яким він був? Напевно, Прикарпаття уже було кризовим? Де грали і з ким конкурували?
– Коли мене вперше покликали у Прикарпаття, вони виступали ще у Першій лізі. Але зіграти хоча б одну гру мені не вдалося – тоді довіра у тренерів була до більш досвідчених воротарів, таких, як Іконніков, Локатир, Всеволод Романенко та Новак. А я більше виступав за Прикарпаття-2, яке виступало в чемпіонаті області. На перший рік у Другій лізі мав конкурентів – все тих же Іконнікова, Локатира, а також Піцана, Плетеницького та Іванов (він нині у київському Арсеналі). Встиг дебютувати, але надалі грав уже на аматорському рівні.
– Ви грали за Сокіл (Угринів), Карпати (Яремче), Ніку (Івано-Франківськ) по аматорах. Це співставний рівень з ПФЛ?
– На мою думку, порівнювати їх не можна, тому що професіональна ліга за самим статусом є вищою, ніж чемпіонати області. В обласних чемпіонатах також є досить сильні команди, які могли б складати хорошу конкуренцію у професіональних лігах.
– Але така вже у нас структура футболу, що багато хто хоче туди потрапити, але не може. Поки ваша область довго була без профі-команд, декому, як Волошиновичу, Адамюку, Луканюку і більш молодим, довелося шукати кращої долі в інших областях. З цієї точки зору, своя команда — благо?
– Звичайно що так, завжди приємно грати у своєму місті! Це значно коротший і правильніший шлях для молодих футболістів.
«Тренуюся у Ковалюка більше п’яти років, тож у Прикарпаття йшов, не сумніваючись»
– Коли кликали у відроджене Прикарпаття, сумнівалися? Чесно кажучи, конкуренція з боку Плетеницького — серйозне випробування для молодого воротаря…
– Ні, під керівництвом Володимира Ковалюка я тренуюсь більше п’яти років, тому ні хвилини не сумнівався! Звичайно, що тяжко було зробити конкуренцію Колі – у нього було багато досвіду виступів у професіональній лізі, але шанс дається кожному і я старався використати його на всі 100%. Конкуренції не треба боятися, хто б це не був, а, навпаки, працювати, щоб бути сильнішим.
– Що сподобалося, а що ні — у Другій лізі та професіональному футболі?
– У професіональному футболі все подобається.
– Ви, напевно, звертаєте увагу на колег за амплуа. Найкрутіший воротар, проти якого доводилося грати?
– Звичайно. Напевно, найкращим воротарем, проти якого довелося грати, це Костянтин Махновський із Десни. Ми грали одне проти одного на кубок. Махновський неодноразово виручав свою команду, цікаво було за ним стежити.
– Ви свого часу забивали в аматорах. Як це було?
– З пенальті.
– Вам, до певної міри, пощастило – найнезручніші центрфорвард і виконавець стандартів у Групі А, ймовірно, грають саме за Прикарпаття. Важко грати проти Худобяка та Боришкевича на тренуваннях?
– Я думаю, такі майстри є у кожній команді, і наша не є винятком. Звичайно, тяжко проти Ігоря та Володі – вони досвідчені футболісти, тож можуть перехитрити:) Також є у нас футболісти з дуже сильним та не нередбачуваним ударом – як Бойко та Конкольняк. Дуже важко справитися з їхніми ударами! На рахунок суперників, то розглядаю сильних виконавців, готуючись до гри протягом тижня.
– Те, що на ваших матчах збирається часом більше людей, ніж в УПЛ, подобається? Ваші фани можуть погнати, затюкати?
– Приємно виходити на футбольне поле, маючи таку шалену підтримку, як у нас. Фани нас женуть кожну гру і ми їм за це дуже вдячні. Ми граємо для них, також дякуємо нашим Ультрас, які не тільки підтримують нас на домашньому стадіоні, а й виїжджають на виїзні матчі.
– Яким бачите собі своє місце в футболі через рік, три, п’ять?
– Буду жити футболом! А як життя складеться – не знаю. Хочеться якнайдовше виступати на професіональному рівні. Ну, і, звичайно, попасти до лав збірної України. Це, напевно, мрія кожного українського футболіста.
За матеріалами: Sport Arena