Несподівано для себе самого у сьогоднішній добірці помітив тему, яка червоною ниткою прошиває усі чотири книжки. Це одержимість. Як не дивно, вона буває різною. Часом руйнівною, часом навпаки.
Так сталося, що з недавніх пір я почав ходити до спортзалу. Розминка, біг, тренажери, біг… Це не що інше, як одержимість. В хорошому сенсі звісно. Одержимість, завдяки якій тіло відновлює тонус. Вибачте за ліричний відступ. Так от, і несподівано, окрім занять спортом мені до рук потрапила книга видавництва Yakaboo Publishing — «Витримати все» Алекса Гатчінсона.
У ній автор розповідає переважно про біг, тому що сам в університетські роки професійно ним займався. Але основним акцентом книжки насправді являється витривалість. Про неї тут написано практично на кожній сторінці.
Виявляється автор, перебуваючи у захопленні своїми біговими досягненнями, вдався до наукових обчислень витривалості. Згодом до цього додалось студіювання історії бігу. Гатчінсон настільки занурився у цю тему, що згодом віднайшов і описав зв’язок між тілом і киснем, тілом і спекою, тілом і спрагою, тілом і болем та їх впливом на результати. З кожною сторінкою ця книга все цікавіша і цікавіша.
І що врешті мене найбільше потішило у «Витримати все» так це авторська манера — весь час присутнє відчуття наче ти не читаєш книжку, а ведеш захопливу розмову з другом.
фото: Фабула
Наступною книжкою, у якій просто нереальна кількість одержимості — «Лаяти не на те дерево» Еріка Баркера, від видавництва «Фабула». Отут насправді є де розігнатись!
Ерік Баркер попри свою голлівудську й письменницьку кар’єру провів колосальну дослідницьку роботу саме на тему одержимості й балансу. Книга поділена на шість основних розділів, у кожному з яких Баркер розповідає щонайменше три історії, які вас вразять (мене, наприклад, вразили, а я себе вважаю досить обізнаним).
З цієї книжки я дізнався про найкращих бейсболістів, тенісистів та баскетболістів світу і ціну, яку вони заплатили за те, щоб бути найкращими (це дуже страшно і сумно). А ще про те, чому Спайдермен у коміксах такий витривалий, чи яким чином «Піксар» стала настільки крутою анімаційною студією, що готова тягатись з «Діснеєм». Чи про божевільного, який жив у Сан-Франциско на початку ХХ століття, і якого жартома називали Королем Америки (ви спитаєте у чому фішка короля? У тому що він як істинний король «видавав укази», їх публікували місцеві газетки переважно у колонках «Жарти», а за пів століття вони стали зовсім не таким божевіллям як за його життя, багато з них взагалі прийняли як закони!
Таких цікавих прикладів у «Лаяти не на те дерево» хоч греблю гати. Гарний настрій і море цікавих історій я вам гарантую!
Але як уже згадувалось на початку одержимість має і свою темну сторону. Наприклад, таку темну як у книжці Поли Гоукінз «Дівчина у потягу» від видавництва КСД. Так-так, я цю книжку купив, прочитав і вам рекомендую.
Екранізацію правда не рекомендую, та видалась доволі прісною. Отож, «Дівчина у потягу» - це тривожний, закручений і напружений трилер. Щодня одна дівчина їздить на потягу на роботу (в Америці це норма, бо у них не Укрзалізниця), щодня спостерігає за тим, що відбувається за вікном, як змінюються пейзажі, містечка, люди. Вона навіть обирає собі на одній з зупинок будиночок, дає імена людям, які у ньому живуть, вигадує їхню щасливу історію життя і… починає у неї вірити. Тим часом люди з того будиночку живуть своїм життям і не підозрюють про її існування. У їх житті насправді відбувається драма — безпліддя, подружня зрада, алкоголізм, домашнє насильство. Повний набір. Одного дня дівчина з потягу помічає чоловіка з того будиночка з іншою. І тут починається лютий треш.
З одного боку ця історія про одержимість незнайомки чужим життям. Якщо копнути глибше, то виринають теми про які щойно згадував вище. Якщо заглибитись ще далі, то ми опиняємось у дуже химерному світі. Хоча стоп, ми насправді живемо у цьому світі, просто, на жаль, починаємо звертати увагу на проблеми тільки тоді, коли про них напишуть у книжках…
І щоб ця добірка не закінчувалась так жорстоко (не факт, правда, що вдасться), я обрав книжку Деніела Кіза «Квіти для Елджернона». Як не дивно, тут також є місце для одержимості.
Все починається з дослідів двох вчених (що це як не одержимість певною ідеєю?), які спершу проводили свої експерименти на мишах, та коли цього стало замало, наткнулись на Чарлі Гордона, розумово неповносправного 37-річного чоловіка з IQ 68. Чарлі добровільно погоджується на участь в експерименті з покращення пам'яті й за умовами експерименту зобов’язаний вести власний щоденник. Паралельно з Чарлі таку ж операцію роблять піддослідному мишеняті Елджернону. І… вони показують прекрасні результаті.
IQ Чарлі стрімко зростає, він починає вивчати мови, цікавитись наукою та музикою… Зрештою він починає розуміти різницю між своїм минулим і теперішнім, розуміти природу насмішок над ним. Це підштовхує його до самоізоляції. Але одного дня експеримент порушується. Піддослідне мишеня після розумового регресу помирає. Чарлі з жахом розуміє, що такий самий фінал чекатиме й на нього.
Коли роман Кіза був написаний та опублікований, багато літературних критиків та журі престижних премій вважали «Квіти для Елджернона» фантастикою, хоча насправді ця книжка має більше філософський і етичних характер. Чи маємо ми право нав’язувати та нав’язуватись, проводити експерименти, звинувачувати чи схвалювати… як кому жити.
І на цій ноті кажу вам, до зустрічі.