Є два способи взаємодії християн із зовнішнім світом – втеча від нього та активна діяльність у ньому (дехто називає це двома шляхами праведності).
Перший передбачає, що людина веде сугубо «церковний» спосіб життя. Молиться, бере участь у таїнствах, намагається не грішити. Та й і все. Другий – людина діє у зовнішньому світі, пробуючи змінити його згідно із законом Божим.
Цей шлях часто засуджується широкою православною громадськістю. І зрозуміло, чому. Той, хто прагне практикувати другий спосіб, часто намагається оминути при цьому перший. Тоді як шлях до другого лежить виключно через перший. Перший – основа основ. Без нього нічого не буде. На ньому можна будувати. А можна і не будувати. Він самодостатній. На відміну від другого способу. Хоча відкидати другий спосіб як непотрібний чи недостойний також не слід.
Окрім спасіння, кожна людина має певну місію у земному житті. Про це не говориться прямо у Євангелії. Але є непрямі свідчення. Так, сказано, що кожен має різні таланти. Різні дари Духу Святого. Отже, різні можливості. Святі ж Отці кажуть, що головне для християнина – пізнати волю Божу щодо себе. Тобто, окрім загальної Його волі щодо нашого спасіння та загального Промислу є воля стосовно кожної конкретної людини. Є дещо, що кожен із нас має робити. Зрозуміти, що саме, можна лише практикуючи перший шлях праведності. Тому що «просто спасатися», не займаючись нічим особливим – точно потрібно всім без винятку християнам. А, молячись, утримуючись від гріха, каючись та причащаючись Святих Христових Таїн, - зрозуміємо, що ще слід робити. А головне – як.
Питання «як» набагато важливіше за питання «що». Житія святих свідчать, що можна робити що завгодно. До чого душа лежить. Головне таки «як». Із щирої любові до Господа, чи з якихось інших міркувань. І ще. Ціль не виправдовує засобів. Для досягнення високої та благородної мети не можна користуватися неправедними методами. Інакше виникають сумніви у її висоті та благородстві. Врешті, наша стратегічна мета – спасіння. І чинити осудні дії, навіть якщо за їхньою допомогою можна досягти тактичних перемог, «творити добро тут і зараз» - м’яко кажучи, не варто. До спасіння це точно не приведе.
Тому спершу – молитися, вірити, сподіватися, терпіти, прощати, любити. Викорінювати пороки та насаджувати чесноти. Ламати себе під Закон Божий (а не навпаки). А потім буде видно. Чи варто боротися. Коли варто – як саме. За що саме. В який бік стріляти…
Надія Моклюк,