Авель та Каїн зустрілися після смерті Авеля. Вони йшли пустелею і здалеку впізнали один одного, бо обидва були високі.
Брати посідали на землю, розпали ли багаття й поїли. Помовчали, як зморені люди на схилі дня. На небі з'явилася зірка, яка тоді ще не мала назви. При світлі полум'я Каін помітив на чолі Авеля рубець від каменя і впустив шматок хліба, який збирався піднести до рота. Почав благати брата, аби той простив його злочин. Авель відповів: — Ти мене вбив чи я тебе? Я вже й забув, і ми сидимо тут поряд. Як колись. — Тепер я бачу, що ти й справді простив мене, — мовив Каїн,— бо забути — і значить простити. Я теж спробую забути. Авель тихо проказав: — Авжеж. Доки тривають докори сумління, доти триває і провина.