В продовження теми наші журналісти поспілкувались із заступником директора ДП «Науково-дослідний інститут галургії» Юрієм Садовим, котрий уже не один десяток років з професійної точки зору досліджує вплив кар’єру не лише на екологію регіону, але й на соціально-економічний розвиток Калущини.
Юрію Віталійовичу, скажіть, наскільки реально існує загроза прориву кар’єру і до яких наслідків це може призвести?
Можу запевнити, що кар’єр не прорве.
фото: Вікна
Поясніть, чому ж тоді даній території присвоєно свого часу статус «зони надзвичайної екологічної ситуації»?
Бачте, про це (загрозу прориву дамби, - ред.) переважно говорять люди, котрі не орієнтуються професійно в даному питанні. Кар’єр прорвати не може. Всі чекають на катастрофу чи катаклізм.
Насправді ж, катастрофа вже давно настала – років 25 тому. З того часу вона лише поглиблюється: забруднюється водоносний горизонт, просідає поверхня над відпрацьованими шахтними полями, розмиваються зовнішні відвали розривних порід Домбровського кар’єру.
Наприклад, розмивання відвалів становить ризик забруднення водоносного горизонту. Наявні там соляні породи, які були неконденційними, чи з різних причин не використовувалися, до прикладу, кам’яна сіль, при нашому кліматі розмиваються атмосферними опадами. Як наслідок, розсоли високої мінералізації постійно потрапляють і в річкову мережу басейну Дністра, і в водоносний горизонт навколо Калуша.
Якщо в річковій мережі нові порції розсолів розбавляються та втрачають шкідливу концентрацію, то водоносний горизонт в межах міста – наголошу, саме в межах міста, втрачає свою цінність і не може використовуватись людьми для побутових потреб.
Я зараз говорю про криниці та використання підземних вод для централізованого водозабору. Проблема у тому, що навколо Калуша лише один водоносний горизонт: скільки б ми не бурили глибше - чистої води не дістанемо.
З огляду на це Домбровський кар’єр несе велику загрозу для населення, яке питну воду отримує з криниць.
Хочу також зазначити, що це не вода з кар’єру проривається у річки, а навпаки з річок у кар’єр. Особливо цей процес спостерігаємо під час сильних опадів та повеней.
До речі, виникнення солей в озері кар’єру відбувається з початку 60-х років минулого століття. З першого хвостосховища, починаючи з 1967 року виноситься розсіл мінералізацією 400 мг/л. Тому цей процес триває вже не одне десятиліття і чогось кардинально нового з водами кар’єру не відбувається.
Як течуть розсоли у річкову мережу та водоносний горизонт видно неозброєним оком. Якщо в природному стані в водоносному горизонті мінералізація води становить 0,5 г/л, то навколо Калуша є ділянки, де концентрація перевищує 200 г/л. В "людських" криницях нижче відвалів кар’єру мінералізація перевищує норми в 400 раз.
Крім того, слід розуміти, що у відвалах Домбровського кар’єру знаходяться відходи й інших виробництв, там певний час складувались навіть побутові відходи. І весь цей «коктейль» забруднює підземні води, але лише в межах міста Калуша.
Чому, на вашу думку, тема Домбровського кар’єру, починаючи з кінця 2000-х років, почала активно лобіюватися на державному рівні?
Дуже часто вона піднімається спекулятивно. По суті, проблему вирішувати не хочуть. Я бачу в цій ситуації трагедію в наступному. Ми даремно втрачаємо цінний ресурс.
Наприклад, свого часу видобули руду з-під населених пунктів Калуша та прилеглих сіл. Більшу її частину, повноцінно не переробивши, просто викинули у хвостосховища. Тепер ці корисні копалини, що були тяжкою працею видобуті протягом десятків років, розмиваються водами хвостосховища і розчини забруднюють водоносний горизонт.
Маємо абсурдну ситуацію, коли з ресурсу могли отримати високоліквідний продукт з потенціалом розвитку громади, а отримали непереборні труднощі для регіону.
Проблему вже давно можна було вирішити, запустивши виробництво з перероблення відходів. Тим паче вже давно розроблені відповідні технології.
На жаль, влада зараз так питання не ставить. Хоча саме державний підхід мав би полягати у запуску процесу перероблення відходів. Це було б правильно з точки зору майбутнього регіону, державних інтересів, забезпечення місцевого населення роботою. Але ті, хто приймає рішення мають свій погляд на вирішення цього питання.
За вашими даними, що зараз пропонує міжвідомча урядова комісія для розв'язання проблеми?
Комісія пропонує моніторинг. Кожен калушанин знає, що є два види негативного впливу від зупинки діяльності калійного виробництва. Якби виробництво тривало – був би господар цих відходів, який мав би за ними слідкувати, підтримувати об’єкти в належному стані та зрештою здійснювати той самий моніторинг.
А оскільки підприємство збанкрутувало, відходи стали нічийними. Шахти затопили. Тепер над ними існує ризик провалля. Поступово з них також витікають соляні розчини, створюючи додатковий негативний вплив на водоносний горизонт.
Чи реально в сьогоднішній ситуації відновити виробництво калійних добрив?
На мій погляд, найбільш раціонально не спостерігати як ресурс, видобутий тяжкою працею з надр, тепер потрапляє в водоносний горизонт. Можна використати його з користю, отримавши певні продукти.
Перероблення дозволить зняти навантаження з водоносного горизонту. Здоровий глузд підказує, що необхідно раціонально використовувати цінний ресурс, що міг би стати однією з основ розвитку економіки Прикарпаття.
На жаль, за останні роки дискредитовано використання ресурсу – зараз люди схильні більше нарікати на шкоду від нього. Запустивши на цьому місці виробництво з перероблення, можна отримати ключову для західного регіону і стратегічну для України галузь виробництва калійних добрив. Адже сьогодні основна частка імпорту цих добрив припадає на Російську Федерацію та Білорусь, а могли б забезпечувати власні потреби самостійно.
А скільки необхідно вкласти інвестицій, щоб запустити процес?
Не так багато, як витрачаємо на добрива іноземного виробництва. Щороку Україна закуповує калійних добрив на суму близько 200 млн доларів. Це при тому, що в нас калійна промисловість зародилась значно раніше, ніж в наших сусідів.
На Калущині добрива, які є стратегічним ресурсом для аграріїв видобувають з 1867 року. Прикарпаття реально могло б забезпечити потреби вітчизняного ринку у цих добривах.
Окрім Калуша, на Франківщині існує ще близько 20 перспективних ділянок, які можна розглядати як сировинну базу для роботи майбутніх підприємств.
Чи рентабельне, з точки зору бізнесу, перероблення відходів? До прикладу, чи здатні будуть прибутки з продажу отриманого товару компенсувати інвестиції в запуск виробництва?
Для будь-якого бізнесу спочатку потрібно робити розрахунки. З іншого боку, гроші й так «закопуються». На цій темі заробляють гроші вже роками. Починаючи з 2010 року, коли провели місцевий референдум (про надання місту статусу зони надзвичайної екологічної ситуації - ред.) окремі люди скористалися політичною ситуацією, щоб на спекулятивній темі здобути певні дивіденди.
Піднявши тему екології, техногенної безпеки в районі Калуша. Розкрутили тему, що є кар’єр, який затоплюється, є відвали, з яких течуть соляні розчини, є хвостосховища, з яких течуть розсоли, плюс є шахтні поля, які провалюються та становлять небезпеку для проживання людей.
А далі так акуратно змістили акцент на те, що в Калуші є ще й полігон гексахлорбензолу. Результат – на цей полігон пішло 200 млн доларів. На нібито ліквідацію проблеми. Хоча насправді проблему не вирішили, а лише поглибили. Розрили та почали вивозити глину з домішками 1-2% гексахлорбензолу і готові, наскільки мені відомо, далі продовжувати це робити.
Також частина грошей, котрі закладались під покращення стану довкілля в районі Домбровського кар’єру, використана на закупівлю медичного обладнання по цьому проєкту. Тут залучені інтереси різних людей…
Так ось, за ці 200 млн доларів можна було вже запустити підприємство з перероблення відходів. І результати були б відчутні уже за рік з моменту його діяльності. А нам далі пропонують робити моніторинг – хоча ми знаємо, що основна проблема полягає в просіданні поверхні та забрудненні водоносного горизонту. Образно кажучи, будуть далі міряти температуру хворій людині, що помирає замість того, щоб почати лікувати.
Більше того є інвестори як вітчизняні, так і іноземні, котрі цікавляться та готові вкладати кошти. На жаль, вони стикаються, так би мовити, з певними труднощами та далі розмов справа не йде.