Дівчинка приїхала в село, де нікого не знала. Вона поскаржилася татові:
– Нудно мені. Ніхто не хоче зі мною дружити. Як мені відшукати друзів?
– Друзів багато навколо. Вийди, доню, на вулицю, та уважно придивись – сказав він.
Вийшла дівчинка на вулицю – нікого. Пішла вона в поле. Бачить – біжить лоша. Кинулася наздоганяти – не наздогнала. З-під куща вискочив заєць. Вона кинулася його ловити – не спіймала. Бачить – летить голубка, побігла за нею, та куди там. Полетіла голубка. Побачила дівчинка сонечко, простягнула руку – і … зловила.
– Відпусти мене! – попросила сонечко.
– Не відпущу! – каже дівчинка. – Я буду з тобою дружити, бо всі інші від мене тікають: і лоша, і заєць, і голубка …
– Зрозуміло, – каже сонечко. – Хочеш, я тобі підкажу, як друзів знайти.
– Хочу! – радісно вигукнула дівчинка.
– Візьми запашного сіна, лоша підійде їсти сіно та сам з тобою подружиться. Будеш потім на ньому кататися. Візьми солодкої моркви, поклади під кущем. Прибіжить заєць, побачить моркву – почне їсти. І буде до тебе знову прибігати за морквиною – подружитеся. Порозкидай по двору зернятка – голубка прилетить, під дахом оселиться. Буде воркувати тобі. Багато навколо друзів можна знайти, і серед тварин і серед людей – тільки, спочатку, потрібно щось для них зробити. А я вже нагрілася теплом твоїх рук – і хочу полетіти.
Щаслива дівчинка розкрила долоні – і сонечко полетіло.
