Днями до Івано-Франківська завітав популярний шоумен й талановитий хореограф Владислав Яма.
За плечима зірки безліч призових місць на чемпіонатах, успішна кар'єра танцюриста і хореографа, шоумена.
Танцюрист розповів нам про свої кроки до досягнення успіху, поділився секретами мотивації та розкрив подробиці своїх танцювальних буднів. Про все це і не тільки читайте у матеріалі «Фіртки».
Про початок танців
Танцями Влад почав займатися у Запоріжжі ще у сім років. За декілька місяців тренувань зрозумів, що вдається це йому добре.
«Мені завжди було цікаво чим займаються дівчата після уроків. Вони постійно про щось говорили, а я не знав. Наважився, запитав, що вони так постійно обговорюють. Розповіли, що танці. Я запитав, чи можна з ними. Вони погодилися. Батьки теж дозволили. І от одного разу я пішов з ними і залишився.»
До восьмого класу із 24 однокласників справу не покинув тільки він. А далі захотів бути найкращим у танцях.
«За декілька місяців занять я зрозумів, що у мене це виходить. Дивувало, чому просте, на мій погляд, «ча-ча-раз-два-три» багато хто не розуміє. Я робив все для того, щоб перетанцювати всіх, стати чемпіоном світу. Ним я не став, вже і не стану, але доля мене звела з телебаченням.»
Про Київ та переїзд
Коли танцюрист переїхав до столиці йому було 19 років. До цього бував у Києві лише на турнірах.
«Я отримав пропозицію від якої не можна було відмовитися. Мені було 19 років, але за декілька років до того в Запоріжжя до нас приїжджали тренери з Києва на семінар. І через три-чотири роки після тієї зустрічі вони для дівчинки шукали перспективного партнера. Якимось дивом згадали про мене. Як це відбулось, я досі не знаю. Кажуть, що побачили потенціал. Жагу до знань.»
А ще в юнацькі роки для танцюриста столиця здавалася чимось далеким і надзвичайно великим.
«Для мене Київ був, як Австралія. Тобто, я знав, що він існує, але це було зовсім інше місце. Декілька разів ми приїжджали на турніри. Складно було думати про танці, коли виходиш із вокзалу та з відкритим ротом дві доби розглядаєш місто. А ще й танцювати треба!»
Про участь у Freedom
Ця історія розпочалась із прогулянки Влада та його друга Сергія Києвом. Хлопці гуляли столицею, спілкувалися й одного разу Сергій розповів Владу, що він знає продюсера Антіна Мухарського.
«В нього була репетиція у концерт-холі Freedom. Там поруч танцював балет «Freedom». Ми проходили повз і почули, що їм потрібний хлопець. Друг каже: «А давай я розповім про тебе?» Я йому тоді відповів: «Я тут до чого? Де я, а де балет «Freedom».
За тиждень друзі зустрілися і Сергій дав Владу номер Олени Коляденко.
«Я йому кажу: «Ти що дурний?». Він розповів, що взяв номер і їм насправді потрібен хлопець. Я телефоную, вона сказала куди і коли прийти на кастинг. Прийшов ще якийсь хлопчик. Ми вивчили хореографію. Станцювали. Потім Олена сказала, що поставить музику і треба зімпровізувати. Мені було 22 і я не знав, що таке танцювальна імпровізація. Я знав, що є слово «імпровізація» і слово «танці». Для мене вони були несумісні. Я сказав, що не розумію, що це таке.»
Олена Коляднеко пояснила, що коли включиться музика, Владу треба станцювати те, відчуває.
«Ввімкнулась музика, я почав танцювати, танцюю, вона так дивиться на мене і каже: «Ти стриптизер?» Я хотів провалитися крізь землю, кудись у пекло і забути цей день, піти втопитися. Я ж бальник, я ж чемпіон Запорізької області. Я танцюю вже чотирнадцять років, на хвилиночку. Виявляється, що у бальному танці ти танцюєш стандарт у рамці, або латина – робота стегнами, у ча-ча-ча популярно було танцювати хвилі. Ось я і танцював.»
Згодом, Олена Коляденко сказала Владу, що танцює від дуже погано, проте «щось у ньому є» та запросила на репетицію з балетом.
«Я прийшов, вивчив чотири постановки під «Алібі» і наступного дня ми виїхали на якийсь фестиваль. Тобто, за день я танцював із групою «Алібі». Коли вже минуло багато років, відбулися «Танці з зірками», ми робили мюзикл з Оленою Коляденко і тільки тоді вона мені зізналася наскільки погано я танцював того дня. Але сказала, що побачила в очах світло та жагу до танцю. І тому взяла мене.»
Про секрети успіху
За словами Влада, доля була прихильною до нього стосовно вчителів.
«Я завжди займався з найкращими – у Запоріжжі, Києві, Англії. І працюю з найкращими. Це найголовніше.»
Секрет успіху, на думку танцюриста, це відчуття своєї справи, наявність якщо не таланту, то хоч здібностей, розуміння, чи можеш ти в цьому чогось досягнути, а далі намагатися робити це краще, ніж інші. Можна робити не набагато, але краще.
«На першому своєму турнірі я здобув четверте місце. Це був чемпіонат Запоріжжя. Я зрозумів, що щось не так і мені це не подобається. Тоді, через три місяці, на наступному чемпіонаті, я виграв. І зрозумів, що від мене щось залежить.»
Про страх перед виступом
Влад розповідає, що зазвичай відчуває перед сценою тремтіння і відповідальність. А особливо, якщо це прямий ефір.
«В залі на тебе дивляться тисячі людей, а коли це «Танці з зірками», це вісім-десять мільйонів. Якщо раптом з тебе вискочить якесь не те слівце, яке планував на початку речення, то можна осоромитися на всю країну. Насправді, один необережний рух і на кар’єрі можна ставити хрест.»
Про те, як проходить день
Якщо протягом дня у танцюриста є спортзал, басейн або повноцінне танцювальне тренування, то зранку після пробудження лише розминається.
«Я ще не дійшов до медитації, йоги, але вже наближаюся до цього. Якщо я розумію, що день буде складний і у мене не буде часу на тіло, то першу годину-півтори намагаюся витратити на те, щоб дати навантаження.»
А ще танцюрист намагається впорядкувати щоденний режим: зараз прокидається о сьомій ранку, проте, хоче привчитися вставати раніше. А от, як лягати спати швидше – не знає.
«Не можу навчитися, лягаю десь о першій-другій, а знаю, що треба до 12 ночі. Це для мене тільки теорія. Причому я, дружина і син до опівночі не можемо ніяк лягти.»
Про хобі
Танцюрист зізнається, що колись у нього були сценічні амбіції. Чому сценічні, а не співочі? Тому, що відверто визнає – співати гарно не вміє. Зараз цих амбіцій уже нема.
«Якийсь час я займався діджеїнгом. Зараз навіть інколи виступаю. Це моє хоббі, яке деколи приносить гроші.»
Але чим би Влад не займався, глядачі завжди чекають танцю.
«Я приїжджаю у якесь місто, бачу на афіші великими літерами написано «діджей-сет». Дискотека, всі танцюють під цю музику, а потім починають горланити «Танцюй, танцюй, танцюй!» Хочеш не хочеш завжди треба танцювати.»
Про розвиток, кумирів та мрії
Влад розповідає, що хоч і є професійним танцівником, але продовжує брати уроки танців. Адже з роками техніка танцю змінюється.
«Я думаю, що у будь-якій сфері головне не зупинятися і постійно вчитися. Зараз карантин, зробив паузу, але я теж приходжу в зал і працюю.»
Щодо кумирів, то зізнається, що зараз їх не має.
«Досить багато років ним був Доні Бернс - чотирнадцяти разовий чемпіон світу, абсолютно унікальна людина. Я ним захоплювався».
А от мріє Влад про те, щоб погратися із власними онуками, запустити своє шоу на телебаченні.
«Також хочеться мати суперздібності – я завжди мріяв лікувати людей. Близькі люди знають.»