«Паттерн» – український кінотрилер з драматичним і динамічним сюжетом. Тут і гламур, і бійки, і погоні, і вбивство, і невидимі впливи таємних режисерів, і любов, яка перемагає.
Це сюжет фільму за сценарієм відомого Івано-Франківського письменника-фантаста Володимир Єшкілєва.
Екранізувати стрічку взявся молодий режисер Тарас Бенюк. Нещодавно в Івано-Франківську розпочалися зйомки.
Фіртка спробувала дещо привідкрити сценічну завісу та поговорила про те, що вже невдовзі побачать глядачі, з одним із «батьків» стрічки Володимиром Єшкілєвим.
У розмові - про сюжет, акторів, назву, особливості зйомок, локації та коли варто очікувати на прем’єру.
Пане Володимире, як виникла ідея написати сценарій фільму і загалом з чого все починалося?
У травні минулого року, спеціально з розрахунком на молодіжну трупу нашого «Нового театру», я написав п'єсу. Ця п'єса називалася «Імпудікус». Всі ролі у молодих людей. Тільки одну роль «заточив» під старшого актора. Грати її мав нині покійний Романюк.
Але Тарас Бенюк, який є креативним молодим режисером та має добру театральну школу, побачив, що з «Імпудікуса» може вийти сценарій цікавого фільму.
Тоді ми разом сіли та написали його. Враховуючи формат кіно, текст було значно перероблено. У п'єсі багато філософської темряви, суцільного інферно. А у фільмі все ж таки присутній промінь надії. Фільм має залишити глядачеві сподівання на те, що не все так фатально і безнадійно. Проте й мелодраматичного «цукру» в ньому майже не буде.
У цьому році ми почали реалізовувати цей проект. Більшість ролей віддано акторам Нового театру. Буде і кілька непрофесійних, у тому числі і я. Бенюк побачив в одному із персонажів мене. Йому здалося, що у п’єсі я цього персонажа писав із себе. Хоча насправді, це далеко не так. Персонаж – такий собі адепт темного боку Сили. Ну а я, як усім відомо, білий і пухнастий (сміється - авт.).
Тому тут я виступаю і як автор первинного тексту, і як автор сценарію, і як актор. Хоча останнє для мене є новим – я не професійний актор. Але, принаймні, намагаюся, щоб відповідати рівню.
Яка, власне, вам відведена роль?
Це така фігура, яку в реалі називають «смотрящим».
Усі інші ролі виконують актори Нового театру. Також ми запросили на одну із провідних ролей відомого львівського актора Олега Цьону.
Загалом, у фільмі і не так багато діючих персонажів, але й без масовки не обійшлося. Вважаю, що акторський склад Тарас Богданович оптимізував.
І як вам у вашій ролі?
Найскладніше – відчувати камеру. Акторів цьому вчать. Вони відчувають, що знаходяться на лінії зйомки, де розміщені камери і так далі. У них треноване тіло – вони чітко фіксуються у просторі перед камерою. Ну а я – «актор-чайник». Більш хаотичний у своїх рухах. Та й артикуляція бажає кращого.
А ще: це ж мій, рідний авторський, текст. Є постійна спокуса щось додати ще, або щось поміняти. А зась, бо ж є чіткий сценарій, хронометраж і так далі. Але, вважаю, що все у нас йде успішно.
То який сюжет цього загадкового трилера?
Я поки що не хотів би розказувати усі деталі. Можу тільки сказати, що дія відбувається під час зйомок такого собі телевізійного реаліті-шоу. Ми заводимо глядача за лаштунки шоу, на «внутрішню кухню». А там, як й завжди в змаганнях молодих тіл, харизм, понтів та честолюбства, відбуваються драматичні події, котрі призводять, серед іншого, й до загибелі працівників телеканалу. Власне, навколо цього й закручується сюжет. Десь є елементи детективу, трилеру…
Наскільки сценарій кінострічки відрізняється від тексту, написаної вами п’єси?
Текст значно адаптований, бо закони кіномистецтва і театру різні.
Я й раніше пробував писати п’єси, чисто діалогові тексти. Але тут дещо інше. Мені тут принципова сценічність твору. Тобто, щоби текст п’єси органічно, невимушено та плідно лягав на можливості акторів, їхній вік, амплуа, зовнішність. Ну й на реалії сцени. Вважаю, що п’єсу потрібно писати тоді, коли ти співпрацюєш з конкретним театром, акторами, режисером, коли ти можеш вийти на сцену цього театру, походити по ній та уявити, як ці актори гратимуть усе те, що ти написав. Тоді це професійна драматургія.
Мені було цікаво відійти від романно-новелістичного формату до якого я звик. Зануритися у стихію діалогів, незалежних від авторського коментаря, від описів. Коли діалог самобутній у своєму вираженні, виникає настанова передати характер, психологічні акценти, настрій та смислове навантаження суто через репліки персонажів. Така от амбіція.
Дещо відійдемо від самої стрічки. Зараз в Івано-Франківську можна побачити цікаві події – розвиваються театри, знімають фільми. Місто оживає?
Безперечно. У нас, взагалі, місто з колосальним потенціалом. Місто концентрує у собі багато талановитої молоді. Це студентське, учнівське місто – тут, здається, близько 50 тис. студентів та учнів. Просто цій молоді потрібні майданчики для уможливлення їхніх ідей і потрібні гроші – грантові, цільові програми для розвитку мистецтва.
І те, що наш обласний музично-драматичний театр ім. І.Франка вважається одним із кращих в Україні тому є підтвердження.
А тепер маємо ще і появу надзвичайно цікавого та перспективного Нового театру і, я думаю, що у найближчий час у нас може вирости ще щось нове, альтернативне, самобутнє і незвичайне.
Місто має мати театр, оперу, оперету, картинні галереї. Це ознаки розвинутого простору. І це має бути добре фінансовано, публічно, на слуху.
У нормальному європейському місті міська еліта зустрічається у фойє театру, а не на весіллі колеги чи десь у барі, ресторані. Тоді це європейське місто.
А як же ваше твердження про те, що представники сільської культури несуть в Івано-Франківськ свій уклад життя?
Я кажу про «село», як про специфічну систему рустикальної світоглядної рецепції, а не про конкретних людей. Молодь з села приходить у місто, орієнтується в смакових пріоритетах, швидко та пластично переходить з заповідної архаїки на рейки сучасної міської культури, розвивається, реалізує свій потенціал. Цей процес якраз і породжує надію, що все у нас буде гаразд.
Повернемося до фільму. Де розгорнувся знімальний майданчик?
Локації різні. Є в Івано-Франківську. Біля кінотеатру «Люм’єр», в приміщеннях ресторану «Шеф-клуб», в офісі будівельної компанії «Благо». Також у приміщенні ОТБ «Галичина», бо там є хороші умови для побудови «студії реаліті-шоу»». Частину сцен зніматимемо на Буковелі. Є плани використати унікальні можливості цього гірського курорту і в перспективних проектах. Всім, хто допоміг, за це велика щира подяка. Є сцени, дія яких відбувається на вулицях (як кажуть митці – «на пленері») – автомобільні погоні, бійки. Тобто, фільм дуже динамічний. Це не буде скучно. Ми не претендуємо на якесь повчання. Це історія, передана через експресію. Актори, як на мене, глибоко опрацювали свої ролі, саму ідею і концепцію стрічки.
Яка тривалість фільму?
Це буде повнометражний художній фільм.
Чому «Паттерн»? Що означає саме слово?
Назва фільму обумовлена тим, що відбувається у сюжеті фільму. Що таке «паттерн»? Це певне повторення, регулярність. Ось і, власне, один із персонажів використовує це слово для описання тих подій, які відбуваються у фільмі.
На коли плануєте прем’єру?
Думаю, десь на Різдвяні свята фільм міг би бути вже готовим для прем’єрного показу. Але, це так, дуже попередньо, адже завжди є постпродакшн і час покаже…