“Дві джезви” – назва нової книги, яку вчора в Івано-Франківську презентував прикарпатський поет Богдан Томенчук.
Презентація проходила, вже майже по традиції, в ресторані “Францішек Ромашкан”.
В антуражі білої ліпнини на стелі, світла люстр, що заломлювалося в кришталі та відбивалося від дзеркал, в тій особливій баронській атмосфері, якої лиш і можна сподіватись в палаці Ромашкана, читав свої свіжі вірші Богдан Томенчук.
Читав по-авторськи, відкрито і просто (як лиш він і вміє, чи то в палаці, чи в бібліотеці, чи просто неба).
В залі вишукано пахло вином і парфумами. Акорди живої музики, що лунали між читанням поезії, давали час осмислити почуте, домалювати замовчане автором. І, до речі, черговий раз підтвердилися слова Ростислава Держипільського, що “до Томенчука не треба спізнюватися, бо не будеш мати де стояти”. Сам поет читав з натхненням, справді.
З перших хвилин передавався його піднесений настрій. Було відчутно, що це не рутина для нього, не робота, не маркетинг, а що автор таки дійсно радий цій книзі, що чекав її видання і ця презентація для нього є особливою (хоч він і презентує щороку по книжці і сам вже, певно, збився з рахунку, яка вона в нього послідовно).
Сама книжка приємна і на вигляд, і на колір, і на дотик. Картина Ірини Кравець на твердій обкладинці, безумовно, надала відтінків не лише книзі, але й її презентації. Дві джезви (турки), зображені на ній, підсилені надписом назви книги, викликають порив все залишити і піти заварити кави, щоб випити її, читаючи вірші. Гортаю сторінки. І відразу скажу, що цю поезію так легко очима не перебігти.
Вона не така проста, щоб перегортати сторінки на скору руку. Її треба читати вчитуючись, смакуючи вірші один за одним, наче ковтки тої доброї кави. І брати до рук цю книжку слід не від нудьги та пошуків чогось нового, а від потреби чогось проникливого, глибшого та мудрішого, аніж оті безконечні щоденні клопітні події.
...Ми знайшлися. Не зникай... Не щезни,
Бо три слова ніби три вітри…
Хай собі збігає кава з джезви,
Говори до мене, говори...
А втім, лише такої книги і можна було сподіватись від Богдана Томенчука, назву якій він придумав ще навесні. Хотілося спитати поета, яку вже назву він намислив для наступної книжки і що взагалі він задумав далі… Але ще зарано.
Хай спершу начитаємось цих віршів, бо на їх двісті сторінок буде зварена і випита не одна джезва кави…
Мар’яна Гутич