14 лютого всі бігатимуть, метушитимуться, даруватимуть один одному дивні папірці у вигляді сердечок і вітатимуть один одного з "днем святого Валентина". На цьому зупинимось, бо починається хула на Духа Святого...
Історія "дня святого Валентина" бере свій початок в Луперкаліях Стародавнього Риму. Луперкалії – тридобові оргії на честь богині «божевільного» кохання Juno Februata (Юнони Несамовитої) та рогатого бога Фавна (Пана). «Lupercalia» (від лат. Lupa - вовчиця, омонім - «блудниця») - дійство з 13 по 15 лютого, під час якого в жертву приносилися козли. З їхніх шкур виготовлялися бичі, молоді люди брали ці бичі і виходили в місто пороти жінок (як в прямому так і в переносному значенні).
Голі чоловіки бігали навколо жінок і шмагали їх бичами, жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. По цьому жінки роздягалися догола і свято переходило в іншу фазу.
Апофеозом "свят" було – розподілення цнотливих дівчат (9-13років). Дівча писало своє ім’я на цидулці. Цидулку поміщали у величезну урну, а потім всі бажаючі чоловіки тягнули папірці. Дівчинка, ім'я якої витягав чоловік, ставала його сексуальною іграшкою на цілий рік до наступних свят. Таким чином у людей свято асоціювалося зі зляганням та збоченнями.
Трохи про "валентинки". Папірчики, які кидались до урни звались"valeо"-здоров’я. Це було прохання до Юнони, щоб та дала першого чоловіка не хворого венеричними хворобами, аби після злягання з ним не захворіти.
У 494 р. Папа Геласій I заборонив це неподобство і воно зникло до 1910 року, поки не було реанімоване американським актором Рудольфом Валентино (1895-1926 рр.), який вважав себе ідеалом всіх коханців і на 14 лютого закочував в своєму будинку розпусні вечірки, які називав Valentine's Day.
Щоб оправдати свої оргії, він вигадав оповідку про священика Валентина, приблизно таку:
"В далекі і темні часи правив владний і жорстокий римський імператор Клавдій II, який взяв собі в голову, що самотній чоловік – без сім'ї, дружини і зобов'язань, краще б'ється за батьківщину на ратному полі, і заборонив легіонерам одружуватися. А Валентин був звичайним священиком, який співчував нещасним закоханим і потайки від усіх, під покровом ночі освячував шлюби люблячих чоловіків і жінок. Незабаром «витівки» священика Валентина стали відомі владі і його кинули до в'язниці і засудили до страти. У в'язниці Валентин познайомився з прекрасною дочкою наглядача – Джулією. Він її зцілив від сліпоти, і вона закохалася в нього. Священик перед смертю написав дівчині визнання в любові - валентинку, а сама страта нібито відбулася 14 лютого 269 року".
Красива історія, але видно, що складена людиною, не ознайомленою ані з історією, ані з практикою Церкви. В оповідці видно 3 історичні помилки:
1) нікого Валентин вінчати не міг, бо справа була до прийняття християнства, а римське право не сприймало шлюб, проголошений християнином;
2) обряду вінчання тоді не існувало в принципі, сформований він був лише після 4-го століття;
3) Найголовніше – Валентин був у сані, тому не міг покохати дівчину, бо священик має право закохуватись і одружуватись тільки до прийняття сану. В іншому випадку його позбавляють священства.
Тому вам самим вирішувати, святкувати "це" ні. Але хочу нагадати, що стародавній Рим припинив своє існування через повальну розпусту і абсолютну бездуховність. Чоловіки вже були не в змозі зупинити полчища варварів, які наповнили країну.
Ви бажаєте цього Україні?