Центральною темою нашої сьогоднішньої та всіх наступних дискусій буде – «людина». Людина, як жива розумна істота, людина у відношенні до інших істот, а також людина у своєму відношенні до Першопричини всього, тобто до Бога.
По скільки людина це дві складові: духовна і тілесна, то почнемо наші роздуми про людську природу з духовної її складової яку ми називаємо душею. У свою чергу всі наші дискусії на тему «душа» ми поділимо на дві частини: перша це душа сама у собі, а друга це душа поєднана з тілом.
Питання нашої сьогоднішньої дискусії звучить так: чи душа по своїй природі є тілом.
Отож з цим запитанням звертаюся до отця Йосафата зі Згромадження Воплоченого Слова.
о. Йосафат:
Щоб досліджувати природу душі необхідно почати з припущення, що душа це першопричина життя у всіх живих істотах, що нас оточують. Життя у свою чергу проявляється у своїй подвійній здатності: розуміти і рухатися. Стародавні філософи, що не могли піднятися вище образної уяви, вважали, що причиною цих здатностей є тіло, а також стверджували, що тільки тіло є реальним і що поза тілом нічого не існує. На основі цього вони говорили, що душа є тілом.
Неправдивість такого твердження можна довести багатьма способами, але ми використаємо тільки один аргумент, який завдяки своїй універсальності та достовірності демонструє те, що душа не є тілом. Очевидно, що не все, що є причиною життєвих функцій є душею, інакше око було б душею, бо воно є причиною зору; теж саме можемо сказати про інші органи. Ми ж кажемо, що душа це першопричина життя. Отож, хоча деякі члени тіла у певному розумінні можуть бути причиною життя, як наприклад серце є причиною життя у тварин, однак ні воно, ні будь-який інший орган ніколи не може бути першопричиною життя. Є отже доведено, що тілу, як такому не належить бути ні причиною життя, ні живим буттям: інакше кожне тіло було б живим або причиною життя. Отож, якщо якесь тіло є живим або причиною життя, то це завдяки тому, що воно є саме цим тілом. А кожне буття є тим чим воно є завдяки причині, яка називається її актом (або сутністю). Тому душа, яка є першопричиною життя не є тілом, але актом тіла: так як тепло, що є причиною нагрівання не є тілом, але актом (або властивістю) тіла.
Душа є рушійним елементом тіла. Але неможливо щоб причина руху була нерухомою. Також здається що ніщо не може спричинитися до руху, якщо у свою чергу не є рухомим, бо ніхто не може дати того чого немає, як наприклад не гаряча річ не нагріває. Якби існувала нерухома причина руху, то вона б спричинила вічний і рівномірний рух, як це доводить Аристотель: а це не підтверджується у русі тварин, причиною якого є душа. Тому душа є рухомою. А кожна рухома причина руху є тілом. Тому виходить, що душа є тілом?
о. Йосафат:
Навіть коли все що рухається, отримує цей рух від іншого, не можна однак таким чином продовжувати до безкінечності, і тому необхідно визнати, що не кожна причина руху є рухомою. Якщо рухатися означає ніщо інше як перехід від потенції до акту, то той що рухає дає те що має тому кого рухає. Отож, як каже Арістотель, існує повністю нерухома причина руху за своєю природою, яку він у своїй «Фізиці» називає нерухомим мотором, а для Томи Аквінського це є ніщо інше як Бог. І ця причина здатна спричинити рівномірний рух. Але є також інші мотори, які підпорядковані руху не по своїй природі, але непрямо, через що не є причиною рівномірного руху. Душа є одним із них. Є також ще інші мотори, які підпорядковані руху в силу своєї природи – це тіла. Але тому що стародавні філософи натуралісти не вірили в існування нічого іншого крім тіл, вважали, що кожна причина руху має бути рухомою і що душа по своїй природі підпорядкована руху і тому є тілом.
Будь-яке пізнання відбувається завдяки подібності. Але не можливо щоб тілесне було подібне до безтілесного. Тому, якщо душа не була б тілесною, то не могла б пізнати матеріальних речей, чи не так?
о. Йосафат:
Немає необхідності, в тому щоб образність речі, яку пізнається, актуально знаходилася у тому хто її пізнає. Вистачає, якщо вона там знаходиться у потенції. Тому колір не актуально, а потенційно знаходиться на зіниці ока. Отже не є необхідним, щоб образність матеріальних речей актуально знаходилась в есенції душі, а тільки потрібно щоб душа потенційно могла їх сприйняти. Але постільки стародавні натуралісти не могли зрозуміти різниці між актом і потенцією, то вважали, що душа є тілом, бо може пізнавати тіла, а також що складається з тих самих елементів що й тіла завдяки чому може пізнавати всі тіла.
Але необхідно щоб відбувся контакт між мотором і тим кого він рухає. А контакт можливий тільки між тілами. Тому, якщо душа рухає тіло, то вона також має бути тілом.
о. Йосафат:
Є два види контакту: кількісний контакт і віртуальний контакт. У першому випадку контакт можливий тільки між тілами. У другому безтілесне буття може контактувати з тілом і рухати його.
Ми дискутували над питанням: чи душа є тілом і дійшли висновку, що не все, що є причиною життєвих функцій є душею. Душа це першопричина життя. Отож, хоча деякі члени тіла у певному розумінні можуть бути причиною життя, як наприклад серце, однак ні воно, ні будь-який інший орган ніколи не може бути першопричиною життя. Тілу, як такому не належить бути ні причиною життя, ні живим буттям: інакше кожне тіло було б живим або причиною життя. Отож, якщо якесь тіло є живим або причиною життя, то це завдяки тому, що воно є саме цим тілом. А кожне буття є тим чим воно є завдяки причині, яка називається її актом (або сутністю). Тому душа, яка є першопричиною життя не є тілом, але актом тіла: так як тепло, що є причиною нагрівання не є тілом, але актом (або властивістю) тіла.