Понад один мільйон прикарпатців у неділю матимуть право обрати собі місцеву владу на наступні чотири роки
Хтось прийде голосувати із щирою вірою, що його вибір здатен змінити все, хтось, щоб зіпсувати бюлетень і не дати вкрасти свій голос, інші – за компанію. Будуть і ті, хто залишаться вдома, бо не бачать у голосуванні жодного сенсу. Однак усі, так чи інакше, зроблять свій вибір 25 жовтня. Ті ж, чиї імена, опинилися на бюлетенях, схрестивши пальці чекатимуть результатів.
Нове виборче законодавство, нова виборча система, нові бюлетені, можуть завести у політичне життя Івано-Франківської області й нові обличчя.
Вибирати прикарпатці мають із кого. 875 – саме стільки кандидатів до Івано-Франківської обласної ради від 13 політичних партій зареєструвала ЦВК.
Нардепи
Серед усіх претендентів чітко виділяються троє осіб – це чинні народні депутати. Дуже дивним є цей «крок назад» від обранців з Верховної Ради. Важко пригадати, коли нардепи покидали місця в парламенті заради стільців у обласних чи районних радах. Інша справа – кабінет міського голови.
Отож, в Івано-Франківській області народні депутати Оксана Савчук, Володимир В’ятрович та Зіновій Андрійович використовуватимуть свою впізнаваність.
Читайте також: Візуальний ряд. Як виглядає передвиборча реклама на прикладі Івано-Франківська
Оксана Савчук, яка сьогодні є єдиною представницею партії «Свобода» у парламенті, допомагає своїм однопартійцям в Івано-Франківську. Вона балотується до Івано-Франківської районної ради. Такий вибір є цілком логічним, адже ні для кого не секрет, що згідно із соцопитуванням групи «Рейтинг», Руслан Марцінків може стати голово Івано-Франківської ОТГ. Також його команда має неабияку підтримку у місті, а якщо до цього всього додати ще й районну раду, то «Свобода» зможе правити великою частиною Прикарпаття.
Представник «зверху» від «Європейської солідарності» – Володимир В’ятрович – вирішив балотуватися до Івано-Франківської обласної ради. Народний депутат зі Львова, політична кар’єра якого жодним чином не пов’язана із Прикарпаття раптом обирає собі цей регіон на місцевих виборах. Висновок один «ЄС» намагається підняти свій рейтинг в області за рахунок нардепа.
«Слуга народу» Зіновій Андрійович вперто не хоче нікому віддавати Надвірнянську ОТГ. Політик був міським головою Надвірної три каденції і тепер прагне очолити громаду. Тричі мер, нардеп від рідного округу, має всі шанси завоювати кабінет голови ОТГ.
Списки
Повернімося до 13 політичних сил. Розпочнемо з ВО «Платформа громад», яка має найбільше кандидатів у списку – 84. Першим номером є Олег Гончарук. Він до 2013-го був у «Фронті змін», бізнесмен та у минулому голова Івано-Франківської ОДА часів Порошенка.
Олександр Шевченко – екснардеп двох скликань, кандидат у президенти на виборах 2019 року, засновник гірськолижного курорту «Буковель», будує дороги разом із фірмою ПБС. Раніше представляв партію УКРОП, яка пройшла ребрендинг та стала політичною силою «За майбутнє» – налічує 83 кандидати до облради.
Юрій Соловей спробує повернути УДАР у місцеву політику. У 2012 році балотувався від цієї партії до парламенту, але не пройшов, адже у списках був під 45 номером. У Верховну раду все ж таки потрапив, але вже від «Блоку Петра Порошенка». Минулоріч знову з УДАРом намагався пробитися до парламенту. Бізнесмен. На місцевих виборах 2020-го до обласної ради кандидує 83 «ударівця».
«Батьківщину» з 81 представником веде на виборах Василь Гладій. Вірний товариш Юлії Володимирівни, адже у партії перебуває вже 20 років. Заступник голови Івано-Франківської обласної ради, народний депутат України (2012-2014).
«Європейська солідарність» – 80 кандидатів на чолі із Володимиром В’ятровичом.
ВО «Свобода» (77 кандидатів) – головним є Олександр Сич. Політолог, кандидат історичних наук, у 2014-му був віцепрем’єрміністром, наразі голова Івано-Франківської обласної ради.
Надія Левконович – №1 у списку від «Слуги народу». Підприємець, власниця агентства нерухомості, рік була помічницею народного депутата 5-го скликання від блоку «Наша Україна» Миколи Яковини. Разом із ще 62 кандидатами спробують стати «слугами» Прикарпаття.
Володимир Тищенко йде першим від політичної сили «Голос» (57 кандидатів) підприємець, власник броварні «Ягер ІФ».
Від «Пропозиції» висунули 57 кандидатів і головною серед них стала очільниця міста Бурштин Роксолана Джура.
«Сила і честь» – 52 кандидати на чолі з Ярославом Гошієм, Наталія Матвеєва очолює «Наш край» (51), Назарій Дутчак – «Перемогу Пальчевського» (51).
Свіжої соціології немає, у вересні «Рейтинг» опублікував дані, що до Івано-Франківської обласної ради пройде «Свобода», «За майбутнє», «Батьківщина» «Слуга народу» та «Європейська солідарність».
Проте останній місяць виборчої кампанії на Прикарпатті був надзвичайно активним, молоді та не дуже розрекламовані політичні сили мали змогу схилити на свій бік виборця.
Прикарпатців візуально ґвалтували агітацією «Свобода», «За майбутнє», «Слуга народу», «Європейська солідарність» та «Платформа громад». Особливо дісталося тим, хто сидить у соцмережах – стрічка новин просто закипає від оплаченої реклами «Української Галицької партії» та «За майбутнє».
До Івано-Франківська підтримати своїх приїжджав сам президент Володимир Зеленський, в останні тиждень перед вибори агітувати за «Європейську солідарність» з’явився Петро Порошенко і цього ж дня у столицю Прикарпаття підтримати однопартійців завітав засновник «Голосу» Святослав Вакарчук.
Пандемія внесла свої корективи в агітацію. Чи не найбільшою «втратою» для виборців стало те, що на цих виборах Олександр Шевченко вже не влаштовував масштабних безкоштовних поїздок на «Буковель», натомість разом із братом встиг об’їхати всю область і не один раз.
Мешканцям Івано-Франківська пощастило більше, для них влаштовували концерти у дворах, розважали майстер-класами, співали серенади, а дітвору тішили кульки та казкові герої. Нові дитячі майданчики, вікна у під’їздах, бруківка та лавки на прибудинкових територіях, блискавичне латання ям на дорогах і просто живе спілкування з кандидатами, щоб «напхати» чи побідкатися – ці речі можна назвати перевагами виборчої кампанії. «Хоч би вибори були кожного року», – кажуть деякі люди. І не тому, що хочуть змінювати владу, а через те, що хоч кілька місяців можуть побачити реальну роботу депутатів, яка дуже часто затихає після виборів на кілька років.