Два ченці, живучи разом в одній келії, ніколи ні про що не сперечалися. Й от якось один каже до іншого:
- Посварімося хоча б один раз, як усі інші.
Співрозмовець відповів:
- Не знаю, як почати.
Перший сказав:
- Я покладу цю цеглину між нами, а потім скажу: «Вона моя!» Тоді ти скажеш: «Ні, вона належить мені». Отак і починаються суперечки і свари.
Отож, поклали вони цеглину між собою. Один сказав:
- Вона моя.
Інший:
- Ні, я певен, що моя.
Перший відповів:
- Не твоя цегла, а моя.
Тоді другий вигукнув:
- Якщо твоя, то забирай!
Якби ви не лили воду на гуску, вона все одно сухою залишиться. Праведна душа навіть після життєвого коловороту залишається в підсумку праведною.
365 ПРИТЧ НА ЩОДЕНЬ (Бруно Ферреро)