Дорогі друзі, коли сталася велика трагедія – смерть багатьох людей у Парижі (Франції) з причини терактів, то в соцмережах Інтернету можна було помітити різноманітну реакцію людей. Хтось собі ставив на аватарі у фейсбуці триколір французького прапору на знак підтримки та співчуття родинам загиблих, хтось приносив квіти до посольства Франції у Києві, а хтось це різко засуджував і критикував, посилаючись на факти, що французи та інші європейські народи, мовляв, не мали ніколи такої реакції на жахливі події війни в Україні.
В одному коментарі навіть було написано українською мовою «так їм і треба», щось подібного до української поговірки «катюзі по заслузі». Насправді мене, як християнина і священика, такі вислови лякають, бо вони, з одного боку, не будують, не підтримують, але сіють ворожнечу, а з іншого боку, виявляють брак християнської любові до ближніх, якими би вони, ці ближні, і не були. Лише Господь має право когось карати, людині цього права Господь не давав, а натомість сказав: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6,36).
Пригадую, що кілька років тому, ми чули цей самий вислів «катюзі по заслузі» з уст деяких, так званих українців, у коментарях про подію Голодомору. З уст не одного було озвучено теорію, мовляв, то Господь так покарав український народ, то так собі цей народ заслужив і тому подібне. Звичайно, розуміється, що все в нашому житті відбувається з Божого допуску, проте ніколи не можна приписати Богові якесь вбивство чи зло, вчинене людьми. Більше того, коли йдеться про тему Голодомору, то звичайно, не можна аж ніяк це приписати Богові, чи сказати, що йдеться про «Божу кару», ані так само не можна ніколи оправдати теракти чи вбивства, які стаються по цей день у світі.
Якою ж повинна бути реакція правдивого українця-християнина на жахливі події сьогодення та нашої зболілої історії?
Як можна ставитися до того, що багато людей стає жертвами терактів у світі?
Як можна ставитися до того, що в Україні в час «неоголошеної» війни помирає багато наших побратимів – чиїхось синів, чоловіків і батьків?
Як можна ставитися до того, що наш народ так сильно потерпів диявольський задум Голодомору, в чому співпрацювали ідеологічно налаштовані та засліплені дияволом люди?
Відповідь ми знаходимо у Христових словах: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6,36). Брак любові і милосердя ніколи не можна оправдати. І це не означає, що ми, християни, проти справедливості, бо справедливість - це чеснота, яка йде в парі з милосердям. За життя треба боротися, його треба захищати (від моменту зачаття аж до природної смерті, виступаючи проти абортів та евтаназії). Своє життя треба захищати навіть, якщо це спричинить смерть нападника (у випадку війни). І навіть, якщо хтось цього не розуміє, зле поводиться, не співчуває, не підтримує, то не означає, що ми, християни, так само маємо поводитися.
Звичайно, постає сумнів у нашій голові, дивлячись на останні події, пов’язані з «неоголошеною» війною: невже ж ми повинні це терпіти, скільки можна підставляти другу щоку, коли тебе б’ють в іншу, коли всьому цьому прийде нарешті кінець? Невже ж ми, християни, повинні дати «по собі ходити» і над собою знущатися?
Але ж відповідь ми знову знаходимо у словах Христових: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». Що ж означає те милосердя, про яке Христос нас вчить, до якого нас закликає і спонукає практикувати, бо ж Він сам сказав, що за це отримаємо нагороду: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7).
Милосердя – означає не бажати нікому зла;
Милосердя – означає не тішитися з біди ближнього свого;
Милосердя – означає мати серце співчутливе до болю і біди ближнього;
Милосердя – означає ніколи не оправдувати вбивсто і всяке зло;
Милосердя – означає ніколи не завдавати болю ближньому, бо Господь за все відплатить;
Милосердя – означає простити навіть тому, хто мені завдає болю.
Відповіддю на всі наші заторкуючі запитання є також і логотип Ювілейного Року – образ Доброго Пастиря, який бере на свої рамена «загублену вівцю». Автором є священик Іван Рупнік, товариства Ісуса. В образі цієї заблуканої вівці є кожна людина, яка в певний період свого життя відбивається від Пастиря – Господа Бога, від стада – від своїх ближніх, а думає, що може собі дати раду сама. Причиною «заблуканості» вівці-людини завжди є впертість людини, її гріховність, її гордість, її ненависть до ближніх, її байдужість до Пастиря-Господа.
Христос тримає двома руками «заблукану вівцю», торкає її – і це є символом того, що Христос прагне торкнути кожну людину, кожну людську особу, зцілити її, оздоровити від хвороби гріха, визволити від темряви зла і ненависті, від влади диявола, сатани. Саме він, що є ворогом Господа Любові і Милосердя, став причиною зла, вбивств, терактів, воєн – а люди, у своїй сліпоті, просто вибрали йти за його облудними намірами і співпрацювати з ним, бо не мали в собі світла Божого.
На образі зустрічаються Христос і людина, більше того, вони зустрічаються поглядом: Христос дивиться оком Адама, а чоловік оком Христа. Кожна людина відкриває у Христі свою людськість та свою прийдешність, яку очікує. Подія відбувається немовби внутрі кісточки мигдалю, що в іконографії пригадує нам про дві природи Ісуса Христа – Божу і людську. А три відтінки синьо-голубого кольорів, зображені у виді трьох овалів нагадують нам перехід-рух від темряви гріха до світла Божої благодаті. Глибина темного кольору нагадує про незбагненну любов Бога-Отця, який все прощає, а тим самим дає і нам приклад всепрощення, без якого ніхто не має права претендувати на прощення Господнє: «Коли ви не будете прощати людям, то й Отець Ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6,15).
Тому, дорогі браття і сестри, роблячи певні висновки з нашого роздумування, напевно, всім нам варто просити в Бога ласку бути милосердними людьми: просити ласку стриманості, коли ми, із загостреним відчуттям справедливості, дуже хочемо когось покарати «вже і відразу»; не радіти з чийогось горя і не допускати думки «катюзі по заслузі». Залишмо суд Господеві, бо Йому він належить. А ми, поки живемо, стараймося чинити діла милосердя, як Господь це чинить у відношенні до нас, прощаючи нам все і назавжди, аби ми лише мали бажання виправитися і стати кращими. Пам’ятаймо слова апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12,21).
Автор: о. Йосафат Бойко, ВС