Історія знає один випадок, який пропоную до роздумів: використання людини людиною і служіння людини людині.
Його називали Учителем. Він учив життя, тобто розповідав про те, що люди покликані жити у любові один до одного, повинні не осуджувати, але більше бути вирозумілими (як варіант пропоную слово виваженими), спішити на допомогу усім, хто потребує, незважаючи ні на що. Кажуть, що Він був незвичайною людиною. Творив чуда, говорив слова авторитетно, але, що вражало усіх найбільше, – це те, що Він розумів іншу людину настільки глибоко, як ніхто в історії людства. Той, Котрий сказав, зокрема, такі слова: людина є більша за закон.
Одного дня, до Його ніг кинули молоденьку дівчину. Вона була бідно одягнута, виглядала зовсім молодою, крихітною і тендітною. На неї кричали, обзивали, штовхали. Дівчинка, тремтячи, лежала зігнутою в Його ногах, не підводила заплаканих очей, зі стиду прикривала руками обличчя.
Коли крики трохи стихли, тоді стало зрозуміло, що зараз відбудеться суд. Суд, котрий має вирішити долю людини. Більше того, має вирішити її можливість жити. Дівча про це не переживало, позаяк сама бажала смерті, бо духовно була вбита вже давно.
Найперше тоді, коли інший спокусив її, щоб вона вчинила перелюб. Можливо, скористав з того, що бідна, що потребує допомоги, за яку віддалась. А, може, використав її молоді почуття, які ніколи не знали ласки. Або ж це сталось за чиїмось планом. У кожному разі вона була використана як та, котра мала б принести задоволення. Мабуть, так і сталось, але ціною життя, ціною гріха, котрий став усім явним на наступний же ранок.
Саме тоді прийшло розуміння того, що стало скоєне, і тоді прийшли перші думки: як бути далі? Дехто з родини закинув: ти - ганьба цілого роду, краще б ти не народилася. Дехто посміхався єхидно, говорячи: Мале, дурне, тепер мусиш розплачуватися за свої помилки. Слуги закону сказали мало: ти переступила закон! А це означало – Смерть!
Та сталось не так, як завжди. Її чомусь не повели на страту відразу, але кинули до ніг Того, Якого називали Учителем і Який мав слова життя. Це була наступна смерть молодої дівчини. Виявилось, що насправді не хотіли її смерті, не бажали вчинити суд справедливості, а прагнули використати її черговий раз. Щоб знову задовільнити це жахливе прагнення – здобути ціль за будь-яку ціну. Цього разу потрібно було використати її як причину до суперечки, щоб спокусити Того, Котрий давав життя до проголошення засуду і вироку смерті…
І її використали! Але не залишилися задоволені. Вчинили суд справедливості, але не досягнули мети.
Сталось так, що Він звернувся до кожного з них і попросив вчинити справедливість, якої вони ніби так прагнули. Але кинути камінь, а тим більше - НАЙПЕРШИМ, не спромігся НІХТО!
Кожен поглянув на своє життя, кожен вийшов з-під полону закону до стану – бути просто людиною! Кожен немов знову став людиною, котра бажає жити, котра робить помилки й спотикання і котра так потребує допомоги іншого, щоб старатися жити у побожності й святості. Кожний усвідомив, що справа насправді не є у провині дівчини, у прагненні справедливості щодо закону. Але у тому, що рідко або й ніколи не задумувались над собою, своїм життям, яке теж не є бездоганне. Оглянувшись на своє життя, їм немов відкрились очі, що перед ними є рівна їм людина, яка має право на життя і поправу. І більше того: котра має право бути людиною, а не чиїмось засобом досягнення цілі.
Було чути кроки людей, котрі наодинці, у роздумі, відходили. Залишилось лише двоє: дівча і Він – Учитель життя.
Але ж чому Він не покинув її? Кажуть, що Він був безгрішний! Так, Він міг кинути, бо був і є без гріха. Але Він став людиною, взяв на Себе всі гріхи й беззаконня, немочі і недуги цього світу і понизив Себе - аж до смерті, і смерті хресної: дуже жахливої і ганебної! І усе заради прощення і відродження, зцілення й спасіння людини!
Він відірвав Свої очі від землі і підвів на неї. На Його устах лагідно пролунали слова: “Іди та не гріши вже більше”. Він не оправдав її вчинку, але і не засудив. Він просто зрозумів її і далі виявив довір’я. Мабуть, від того часу люди зробили висновок, що Бог не карає, Він - Той, що дає життя.
Було відчутно, що Він дуже глибоко зрозумів людину. Зауважимо, що прийшли до Нього, щоб випробувати Його, використовуючи іншу людину, а Він допоміг кожному з них збагнути правду життя. Не скористав з інших, а давав кожному можливість вибору, свободу і право на особисті рішення. Так сталось і того разу. Рішення прийняв кожний особисто і сам за себе.
о. Віталій Тарасенко, КІРІОС