Про виховання, в тому числі християнське, написано сотні книжок. Проте, час кидає виклики, відповіді на які не завжди знайдеш у «класичній» літературі з виховання. Якщо зробити короткий конспект того, що говорять із цього приводу сучасні священнослужителі, психологи та педагоги, додати досвід батьків і тисячолітню практику Церкви, правильне виховання – це коли виходить приблизно наступне.
1. Діти поважають батьків та інших дорослих, з якими живуть та спілкуються. Це не означає, що дитина сліпо виконує усі накази. Вона має право на власну думку, навіть на невдоволення. Але висловлює їх у прийнятній формі, не проявляючи неповаги. Прикладом взаємоповаги є батьки – інакше вони лицеміритимуть, вимагаючи від дитини того, чого не виконують самі. Важко уявити щось, гірше за це. В ідеалі діти взагалі ніколи не бачать і не чують, як батьки сваряться, наприклад.
Ліричний відступ: Моя бабуся вчила мене, що сваритися із чоловіком треба пошепки. Так, щоб ані діти, ані рідні, що мешкають в одній квартирі, ані сусіди не чули. Я сама пам’ятаю, як одного разу батьки страшно посварилися. 90-ті роки, батько заробляв копійки, новонароджений братик тяжко хворів... Було важко. Наступного дня я спитала: «Мам, пап, ви вчора так кричали, а чому ви не розлучитесь?» Вони перезирнулися і мама відповіла: «Та ну, розлучатися через такі дрібниці?..». Більше таких сварок чи то не було, чи то не було чутно. Особисто я думаю, що перше.
2. Діти учаться допомагати іншим. У першу чергу – рідним, по господарству. Років із 5ти-6ти у дитини є хатні обов’язки, може лише один обов‘язок, але який виконується нею неухильно. По-друге – допомагати знайомим, якщо вони такої допомоги потребують і попросять. По-третє – людям зовсім незнайомим. Починаючи від уступання місця у транспорті і до роздачі милостині. При цьому слід пояснювати, що робиться і чому. Взагалі, усе слід пояснювати. Давати оцінку – і навколишнім предметам та явищам, й емоціям, які проявляють діти й дорослі. Добре-погано, красиво-потворно – батьки називають речі своїми іменами.
3. Усе, що можливо, батьки роблять разом із дітьми. Таким чином діти привчаються допомагати дорослим і працювати взагалі. Добре, коли є справи, які батьки роблять виключно із дітьми (наприклад, приготування якоїсь особливої страви із особливої нагоди, і т.п.). Також дбається за дотриманням сімейних традицій – якщо вони є, і за роробкою цих сами традицій, якщо їх досі немає.
4. Батьки особливо слідкують за тим, щоб діти не «залипали» на телевізор та комп’ютер. Щоб вони: а) проводили за ними обмежену кількість часу (для здоровя і фізичного, і психологічного); б) дивилися-слухали тільки найкраще. Ніяких отупляючих шоу, вікторин, серіалів, у тому числі мультсеріалів. Ніякої попси. Звісно, дитина зазвичай дивиться і слухає те, що дивляться і слухають батьки. Але якщо ми можемо «проковтнути» який-небудь бойовик від нема чого робити – при дитині дивитися подібне заборонено. Ліричний відступ: Іноді, коли перемикаю канали і зупиняюся на якому-небудь розважальному шоу чи серіалі, просто фізично відчуваю... навіть не тупість, а бруд того, що відбувається на екрані. Воно забруднює душу. Оскверняє – ось найбільш точний вислів. Дорослому від цього потім треба відмиватися. А на дитині воно карбується глибоко й міцно. Воно треба – і нашим дітям, і нам?
5. Дітей особливо ретельно оберігають від сексуальної розбещеності. Від найбільш «невинних» відвертостей у фото- чи відеоформаті. У жодному разі батьки не опиняються оголеними перед дітьми. Не проявляють елементів «спілкування статей» у стосунках між собою. Нехай дитя бачить, що любов між татом і мамою, між чоловіком та жінкою – це взаємоповага та піклування одне про одного. Про фізичний аспект воно і так дізнається, а от про це – навряд.
6. Останнє і головне. Діти живуть у любові. І радості – що не менш важливо за любов. Показати, як це весело й радісно – пізнавати, мислити, творити; виплекати цікавість до життя – не менш важливо, аніж навчити читати й писати. Останньому дитя точно навчиться, за одинадцять-то років у школі. А от першому там не вчать. Це справа батьків і близьких.
Віруючі батьки також звертають увагу на релігійне виховання. І на викорінення пристрастей, до яких діти схильні уже від найменшого віку (самолюбство, гнів, жадібність, тощо). Тут усе дуже непросто – але досить просто, якщо дорослі дійсно намагаються жити християнським життям. Благодать Божа, що дається у Таїнствах, наповнює і довершує батьківську справу.
P.S. Усім вищевикладеним краще займатися до 10 років. До тих пір, поки не почалося відсторонення від батьків, неприйняття їхніх слів, проституція у школі та інші радості підліткового віку. Закладене глибоко у серці, воно по-справжньому не забудеться, не зітреться. І вирине потім, коли настане час. Батьківськими молитвами.
Надія Мклюк |