За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно у світі відбувається близько 50 млн абортів, що становить приблизно 125 тис абортів на день. Статистичні дані про кількість абортів у 2020 році ще відсутні. Проте, за даними Міністерства охорони здоров’я, у 2019 році зареєстрували 74 606 абортів, з яких 727 переривань вагітності зробили неповнолітнім особам.
Героїня цього матеріалу – 36-річна Лідія працює на улюбленій роботі, живе в достатку та разом з чоловіком виховує 5-річну доньку. Сьогодні їхнє життя схоже на щасливу казку, проте так було не завжди. Аби отримати те, що подружня пара має сьогодні, їй довелось зробити складний вибір. Вони обрали свої цілі та бажання, відмовившись від чи не найважливішого у житті людини – власної дитини.
Історія Ліди
Ліда: Я завагітніла, коли мені було дев’ятнадцять років. Тоді я була вже заміжня, але зовсім не готова до дітей. Я прагнула закінчити навчання та побудувати успішну кар’єру. Також тоді ми жили в домі батьків чоловіка та мали на меті придбати власну квартиру. Вільного часу було обмаль, оскільки ми вчились й паралельно працювали. Скажу відверто, коли я дізналась про вагітність, то не стрибала від щастя й не була вдячна Всесвіту. Ця новина мене, легко кажучи, приголомшила й ввела в ступор. Проте, можу нарікати тільки на нас з чоловіком, бо тоді не думали про контрацепцію, а сподівались на ефективність методу перерваного статевого акту.
Згідно зі статистикою Міністерства охорони здоров’я, більшість абортів в Україні роблять за бажанням жінки, рідше – за медичними показаннями.
«Потрібно проводити ефективну просвітницьку діяльність стосовно засобів контрацепції, які б запобігали небажаній вагітності. Бо, на мою думку, найкращий варіант піклування про своє фізичне й психологічне здоров’я – оберігатись від небажаної вагітності», – розпочинає розмову психологиня Уляна Рудченко.
Ліда: Я виросла без батька – й знаю, як це відбивається у майбутньому, тому не хотіла, аби моя дитина відчувала брак уваги й любові. Водночас я чітко усвідомлювала, що на той момент нічого доброго ми їй дати не могли. Можливо, прозвучить цинічно, але зваживши всі «за» та «проти» й розставивши пріоритети, я з чоловіком вирішили перервати небажану вагітність. Ось не були ми готові: ні морально, ні матеріально. Я – прибічник того, що кожен заслуговує на гідне життя, яке на той час ми не могли забезпечити навіть собі. Я не вважаю, аборт чимось хорошим й не закликаю до таких дій інших жінок. Зрозумійте тільки одне: обмежувати й засуджувати чуже рішення не ставати матір’ю – неправильно, адже кожен має право на вибір. Аборт – це боляче, а в нас ще й заведено добивати лежачого.
В Україні аборт можна зробити лише до дванадцятого тижня. Переривання від дванадцятого до двадцять другого тижня вважається пізнім абортом, який може бути спричинений рядом медичних показань. Усе те, що переривається після двадцять другого тижня вагітності – це вже передчасні пологи.
Ліда: Про те, що робитиму аборт сказала ще мамі й старшій сестрі. Мама підтримала мій вибір, а сестра сприйняла таке рішення не надто схвально. У неї вже був син, який став для неї сенсом життя, тому їй подобалось сидіти дома та виховувати його, але я розуміла, що це зовсім не про мій стиль життя й майбутні цілі. Сестра намагалась відмовити мене, але я була твердо налаштована. У мене було право обирати – і я обрала себе. Я не була готовою полюбити й дати щось плоду, який був у мені. Також до цього не був готовим мій чоловік. Зараз, коли ми згадуємо про той період у нашому житті, то переконуємось, що прийняли правильне рішення. Ми пережили цей момент разом, йдучи пліч-о-пліч. На перший погляд, наш вибір може здатись егоїстичним, проте ми хотіли подарувати цьому світу нову людинку тільки тоді, коли морально будемо готові до цього й зможемо дати їй все необхідне.
«Аборти роблять з медичних або особистих причин. Я цікавилась питанням, що ж найчастіше є причиною переривання вагітності. І якщо говорити про особисті причини, то зазвичай це фінансові проблеми, аб’юзивні стосунки, занадто юний чи похилий вік жінки, психологічна незрілість пари. Хочу виділити, що найбільша проблема в цьому питанні – легковажність. На жаль, не усі, хто починають жити статевим життям, готові брати відповідальність за наслідки, а зокрема за незаплановану вагітність. Моя порада: перед тим, як вступати в статеві взаємини проконсультуйтесь з лікарем та обговоріть, яким способом можна захиститись від небажаної вагітності. Психологічна підготовка до вагітності є не менш важливою. По-перше, сексуальний партнер жінки має бути для неї тим чоловіком, з яким вона хоче побудувати здорову й щасливу сім’ю. По-друге, пара має зважати на те, чи готові дві абсолютно різні людини до зачаття. Якщо ви розумієте, що не готові до цього, але практикуєте незахищений секс, то потрібно обговорити усі можливі нюанси. Хочу донести, що до цього питання треба ставитись дуже відповідально. Якщо є бажання, то можна відвідати психотерапевта, допомога фахівця ніколи не зайва», – каже психологиня.
Ліда: Прийнявши спільне з чоловіком рішення, я записалась в державну поліклініку. Лікарка, яка мене вела, була досвідченою та ввічливою. Вона не дивилась на мене зверхньо й з осудом, не дорікала, не запитувала зайвого й не переконувала змінити своє рішення. Жінка попередила, що після операції можливі не дуже приємні наслідки, тому потрібно буде пройти курс лікування антибіотиками для профілактики інфікування й не перевтомлюватись декілька днів. Також перед операцією я здала аналізи, аби переконатись, що вона не матиме критичних наслідків для мого здоров’я. Знаєте, коли інші з усіх сторін кричали про те, що після аборту в жінки більше не буде шансу мати дітей, лікарка й словом не обмовилась про це. Я досі вдячна їй за таку професійність і відстороненість від мого особистого вибору. Мене заспокоювала думка, що мій вибір – зробити аборт, можна прийняти та не засуджувати. Мабуть, ми обоє розуміли, що я не перша й не остання пацієнтка з таким зверненням.
В Україні до шостого тижня дозволено зробити медикаментозний аборт, який спричинить відторгнення плідного яйця. Такий аборт можна зробити вдома, проконсультувавшись перед тим зі своїм лікарем. Також до десятого тижня можна проводити вакуум-аспірацію або вакуумний аборт. Таке переривання вагітності роблять за допомогою електричного вакуумної помпи, що є менш травматичною операцією у порівнянні з вишкрібанням порожнини матки. Зі свого боку хірургічний аборт, тобто вишкрібання порожнини матки, проводиться виключно в офіційних медичних установах країни.
Ліда: Так, операція не з найприємніших, але оскільки я була під наркозом, то не можу сказати, що відчувала сильний біль. Операція тривала близько тридцяти хвилин. Опісля я прокинулась у палаті, де жінки перешіптувались й ділились своїми історіями. Пам’ятаю, одна з жінок розповіла, що вона вже вчетверте перериває вагітність, тоді мені чомусь стало ніяково: я хотіла чимшвидше піти звідти. Ні, не тому, що засуджувала її вибір, просто не хотіла б опинитись на її місці й дуже злякалась.
Переривання вагітності тягне за собою наслідки, які бувають різними. Проте, є те, що їх поєднує: вони завжди негативно впливають на здоров’я. Зокрема, можливе порушення менструального циклу, розвиток гінекологічних захворювань, порушення роботи ендокринної та нервової систем. Крім того, нерідко після переривання вагітності виникає постабортний синдром, який супроводжується психологічним стресом. Жінка стає дратівлива та швидко втомлюється.
Ліда: Оскільки перед операцією я перевірила стан свого здоров’я, то фізичних наслідків, окрім кількаденної кровотечі й болю в животі, не було, а ось на психологічний аспект здоров’я аборт вплинув. Не можу пояснити чому, адже той відрізок часу, відколи я дізналась, що вагітна і до того часу, коли перервала вагітність, я непохитно стояла на своєму й не можу сказати, що шкодувала про свій вибір. Проте аборт став стресом для моєї психіки. Я відходила від нього декілька місяців: часто плакала, замикалась у собі й зривалась на близьких. Аборт начебто й був бажаний, але я ніяк не могла витіснити цю подію зі своєї свідомості, хоча постійно придушувала всі спогади на цю тему. Мене дуже підтримав мій чоловік, який був поряд й всіляко підтримував. Я щаслива, що у мене була опора, яка давала зрозуміти, що вагітність й її переривання – спільна відповідальність двох людей. Не знаю, як справляються в таких ситуаціях жінки, які не відчувають підтримки від свого чоловіка.
«Аборт завжди впливає на психологічне здоров’я людини. Вкрай важливо пропрацювати такі випадки з фахівцем, а не закриватись у собі й робити вигляд, що нічого не трапилось. Спершу потрібно пережити стадію шоку, під час якої жінка має прийняти факт того, що вона зробила й визнати свою провину. Опісля я би рекомендувала шукати примирення з Богом, який дарує життя. На цьому етапі може допомогти священник. Далі має бути примирення з дитиною, яка не з’явилась на світ. Під час цього етапу в гру вступає також психотерапевт. І тільки після цього можна шукати примирення з собою та іншими людьми. Процес зцілення довготривалий й складний, тому важливо, аби біля жінки знаходилась людина, яка б допомогла їй пережити постабортну депресію. В ідеалі цією людиною мав би бути її чоловік, але зважаючи на життєві реалії, це може бути будь-яка близька їй людина. Найголовніше – пробачити усім, хто став винуватцем аборту, зокрема й собі, адже не заживають лише ті рани, які ми роздряпуємо», – уточнює Уляна Рудченко.
Ліда: Зараз я виховую доньку – і відчуваю себе щасливою. Я стала матір’ю, коли морально була готова до цього. Я категорична в цьому питанні – діти мають зростати у любові й достатку. Тодішня я не могла дати ті речі, якими можу забезпечити свою дитину зараз. І я не тільки про матеріальний аспект, хоча це також дуже важливо.
Церква стверджує, що аборт – вбивство, оскільки згідно з Писанням: «Життя людині дає Бог і це Його дар, який треба з вдячністю приймати». Окрім того, з релігійної точки зору, переривання вагітності – заперечення духовних цінностей християнства, що призводить до деморалізації нації. До слова, на початку червня 2020 року Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій ініціювала зустріч з президентом Володимиром Зеленським, аби обговорити створення умов для мінімізації абортів в Україні.
«Власне, жінки переживають переривання вагітності по-різному. Можу точно сказати, що легковажність щодо аборту призводить до багатьох травм та наслідків: психологічних, духовних та фізичних. Формується так званий постабортний синдром: відчуття провини, жалю, скорботи, неспокою й каяття. Очевидно, що жінка потребує реабілітації. На цьому етапі помічною є духовна та психологічна допомога. Окрім того, жінки, які переривали вагітність часто запитують, як їм себе пробачити. Проте пробачення себе – не є тією річчю, про яку йдеться у випадку з абортом, радше потрібно вести мову про отримання прощення від Бога. Оскільки Божа заповідь засуджує вбивство, а аборт належить до цього поняття, такий гріх згідно з Божим Словом є тяжким. Проте Господь, що виявляє милосердя до грішника, може пробачати й такий тяжкий гріх, як аборт, за умови щирого каяття та принесення плоду каяття у вигляді недопущення подібного надалі. Легковажність в цьому випадку обертається на втрату спасіння: неможливість успадкування Царства Небесного, а натомість потрапляння душі до пекла», – розповідає отець Тарас Коковський.
Ліда: Мене завжди дивували люди, які кричали про те, що право жінки на переривання вагітності потрібно заборонити. Зазвичай такі люди спираються на сумну статистику числа абортів й низьку народжуваність. Але я не розумію, чим ці люди думають. Як на мене, очевидно, що це створить ще більше проблем для жінки, яка й так опинилась у скрутному становищі. Погодьтесь, коли людина вирішила щось зробити, то вона знайде способи, як це втілити. І тоді будемо мати в Україні нелегальні клініки, у яких під час переривання вагітності жінок травмуватимуть, якщо й не вбиватимуть.
«Так, існують виняткові ситуації, в котрих йдеться про рятунок життя матері, і це вимагає особливого шляхурозв'язання проблеми. Проте, нині чимало людей сприймають аборт, як право особи послуговуватись тілом на власний розсуд. Таке ставлення є наслідком нехтування людьми Божими Заповідями та послуговуванням натомість виключно правами особи. Церква на підставі Божого Слова стоїть на позиції спротиву абортам та осуду вбивства ненароджених дітей», – пояснює священник.
Ліда: Той етап свого життя я відпустила вже давно, тому мені не складно говорити на цю тему. Своєю історією хочу донести до жінок, що перерваний статевий акт найчастіше не є безпечним, тому питання контрацепції – є дуже важливим. Окрім того, мені б дуже хотілось, аби соціум зрозумів, що жінка має право самостійно розпоряджатись своїм тілом, а тому втручатись в чуже особисте життя – нерозумно. Ніхто не знає, у якій ситуації завтра опиниться він сам, його мама, сестра чи подруга. Тільки тоді, коли народжувати та виховувати дитину буде безпечно, коли після народження не треба буде постійно хвилюватись, як її прогодувати та як забезпечити їй гідне життя, тільки тоді кількість абортів зменшиться.⠀
«З погляду Святого Писання потрібно заборонити право жінки на аборт, а з погляду суспільства та держави – бачимо самі, як це є. Моя порада: «Даруйте життя, замість того, щоб його відбирати», – підсумовує душпастир.
Заборона на аборти абсолютно точно призведе до численних випадків смертності жінок, які робитимуть нелегальне переривання вагітності, розвитку «аборт-туризму» та до того, що зросте кількість дітей, яких віддаватимуть до дитячих будинків. Аборт – як метод регуляції народжуваності при сучасному рівні контрацепції давно вичерпав себе. Тому суспільство має шукати шляхи, як розв'язати цю проблему, як не забороняти аборти, а зробити так, щоб в цьому досить варварському методі відпала необхідність.