Новообраний ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор політичних наук, професор Ігор Цепенда - про кадрову політику, своє бачення майбутнього університету, проблеми працевлаштування студентів й міжнародні освітні зв’язки.
- Ігоре Євгеновичу, вітаємо Вас із перемогою на виборах ректора. Посада ректора – головної людини в університету – один із найбільших здобутків, що може бути в людини, пов’язаної з освітнім процесом. Як довго ви думали над тим, щоб вступити у ректорську кампанію?
Це був, звичайно, складний вибір. Посада ректора - це величезна відповідальність. І навіть до того, коли були думки про те, щоб вступити на цю посаду і зараз, коли отримав вже ці повноваження від конференції трудового колективу, бачиш яка різниця і розуміння ваги цієї посади – до і після, коли за тобою близько 20 тисяч осіб.
Це надзвичайно величезна відповідальність починаючи від того, що людей потрібно забезпечити заробітною платою і стипендіями, належними умовами праці, подбати про те, щоб вони отримували задоволення від праці і могли реалізувати себе, а студенти отримати відповідні знання. І одній людині, яка б вона не була універсальна, їй не під силу зробити все. Тому в першу чергу має бути сформована не тільки команда однодумів, бо термін «однодумці» він є досить таки теоретичний, тому що має бути дійсно одна стратегічна лінія і вона повинна захопити більшість колективу. З іншого боку важливо, щоб різнобій думок сприяв виробленню єдиної лінії, щоб університет міг бачити свої перспективи, бо ми зараз на переломному етапі, коли потрібно вибрати шлях розвитку університету. Я думаю, це проблема не тільки нашого університету, але й усіх українських вишів. Це наслідки нових віянь, які відбуваються, в першу чергу, в освітньому просторі Європи, невіддільною частиною якого ми є.
- Ви дещо випередили моє запитання стосовно кадрової політики. Наскільки кардинальними будуть кадрові рокировки і як плануєте вибудувати стратегію управління університетом?
Маю намір, в першу чергу, звичайно, оновити оточення ректора. Це закономірний процес. Не тому що мені подобаються чи не подобаються мої колеги, з якими я працював. Я просто шукаю зараз тих людей, які мають також своє бачення. Мені цікаво почути від них як має виглядати їх напрям. А з іншого боку, я йду шляхом дещо нетрадиційним. Тобто, я не хочу відкинути все те що зробили попередники. Хочу запропонувати схему своєрідного тандему – ректора колишнього і нового. Адже попередній ректор – це людина з великим досвідом, знаннями, баченням і найважливіше – великими контактами, які напрацьовані в освітній сфері. Нова ж людина приходить з новими ідеями, але деякі механізми їй будуть незрозумілі, а тому досить ефективним є поєднати зусилля старого і нового ректора – не тільки в передачі влади, а навіть і в постійних контактах.
Головне завдання, яке я зараз ставлю перед своїми колегами, та й університетом в цілому, – створити атмосферу співпраці, не боротьби, не конкуренції, а саме співпраці. Ми не маємо часу розмінюватися на якість міжособистісні речі, потрібно сконцентруватися на тих головних завданнях, що стоять перед колективом.
- У сучасних міжнародних відносинах є такий принцип, згідно з яким куди здійснить свій перший візит новообраний президент, по цьому можна визначити його зовнішньополітичні пріоритети. Так само і з тим, хто першим із закордонних лідерів привітає переможця виборів. У свою чергу, від кого вам довелось почути перші вітальні слова?
Мене першими привітали старі партнери, з якими маємо вже більше десяти років співпраці, - це Варшавський університет. У них також відбулися вибори ректора. І перший мій візит відбудеться 23 травня якраз на запрошення нового ректора у Варшаву.
З цим університетом і, в цілому, з університетами Центральної Європи ми пов’язуємо великі сподівання. Три найбільші проекти, які є під патронатами президентів обох країн ми реалізовуємо саме з Варшавським університетом. Ну і можна пишатися тим, що університет, який входить у 300 найкращих університетів світу зацікавлений у співпраці з нашим університетом.
- Одна із ваших «фішок», з якою ви, в принципі, і йшли на вибори, - це акцент на зовнішні освітні зв’язки. Саме цим ви і займалися на посаді проректора. Чи слід очікувати посилення саме цього вектора розвитку університету тепер? Які проекти по міжвузівській міжнародній співпраці вже реалізуються і що плануєте здійснити в перспективі?
Ми продовжуватимемо посилення міжнародних освітніх зв’язків. Я тішуся тим, що колектив підтримав саме цю ідею. Вважаю, що в навчальному, науковому і виховному плані нам потрібно творити консорціуми з європейськими університетами. В першу чергу, університетами Центральної Європи. Не тільки тому, що вони близькі нам культурно і по духу, але й навіть логістично нам простіше співпрацювати з ними. Щоб доїхати до Варшавського, Ягеллонського чи Карлового університету в Празі нам вистачає 12 годин. Такий же час нам потрібно, щоб дістатися до якогось із київських університетів. Але рівень цих університетів є значно вищий в рейтингу, а окрім того, - це університети, які є, в доброму розумінні, агресивними на освітньому ринку Європи, вони ще чогось хочуть. Вони також мають амбітні завдання й хочуть нарощувати свій потенціал – і навчальний, і науковий. Тому наші завдання з ними збігаються. І ці попередні роки співпраці, які ми вже маємо і різноманітні навчальні й наукові проекти засвідчують те, що ми випрацювали механізми, які дозволять нам поглиблювати цю співпрацю, в першу чергу, на благо наших студентів. Адже поїхати поспілкуватися зі своїми колегами, отримати нові знання, які будуть подані дещо в іншому розрізі, познайомитися із новими людьми, дасть можливість побачити якими цінностями живуть західні студенти, вплине на формування їхнього і світогляду і допоможе розвиватися як особистостям.
Щодо проектів, то ідея полягала в тому, щоб створити так званий «трикутник європейських університетів». Його творення завершилося в цьому році, коли ми почали працювати над угодою з Карловим університетом в Празі. Ми охопили Карловий університет, Варшавський і Ягеллонський.
Виходячи із завдань які стоять перед тим чи іншим структурним підрозділом нашого університету, ми працюємо в рамках угод із цими трьома університетами.
Що стосується навчальних проектів, то ми співпрацюємо зараз з Варшавським університетом на рівні напрямку «Міжнародні відносини». У нас спільний магістерський проект по Центрально-Східній Європі, який дозволяє отримати подвійний диплом – Варшавського і нашого університету.
Також Юридичний інститут розпочав цікаву програму щодо судової адміністрації з Академією ім. Фрича Модживскего в Кракові.
Наукові проекти нас цікавлять у тому плані, щоб прикладні науки використовували наукову базу найбільш провідних Центральноєвропейських університетів. Тому що природничникам університет не в силі сьогодні профінансувати обладнання, яке коштує мільйони гривень, для проведення серйозних наукових досліджень. У нас є молоді вчені, доктори наук з надзвичайно цікавими ідеями, які набувають прикладного характеру. Для реалізації своїх задумів їм потрібна експериментальна база. Тому ми розглядаємо зараз можливість, щоб використовувати базу європейських університетів. Будуть особисті контакти, спільні програми, що дозволить тримати на хорошому рівні нашу фундаментальну науку.
Що стосується загальнодержавних проектів, в яких бере участь наш університет під патронатом двох президентів України і Польщі, то, по-перше, спільно із Варшавським університетом працюємо над створенням міжнародного центру зустрічей. В цьому році завершуються робота над проектно-кошторисною документацією. Голови Івано-Франківської обласної ради і обласної адміністрації прийняли рішення про виділення коштів в розмірі 860 тис. грн. і цей проект буде до кінця року підготовлений. Наступні кроки полягатимуть в отриманні грантів Європейського Союзу.
По-друге, – це відновлення астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван. В цьому році ми вже розпочнемо роботи, адже вже маємо близько 1 млн. грн. на консервацію цього об’єкта. Думаю, що впродовж 4-5 років проект буде завершено. Це буде не тільки туристична «фішка», але, в першу чергу, дуже потужна наукова база, оскільки ми плануємо там створити біологічний стаціонар по дослідженні карпатського національного парку, метеостанцію і, звичайно, символічну обсерваторію, щоб молоді науковці змогли отримувати там перші професійні навики.
Ну і третій проект, який ми вже в наступному році реалізовуватимемо із Варшавським університетом, це створення етнографічного стаціонару. Це також дуже важливий науковий проект. Ми хочемо зробити зріз по етнології, етнографії й культурі Гуцульщини.
В цьому плані ми «за п’ять хвилин до 12» і якщо не зосередимо зараз усі зусилля на дослідженні Гуцульщини, а пізніше вони перейдуть і на Опілля, Бойківщину, то ми втратимо неоціненний пласт інформації, яку століттями зберігали наші предки. Ми хочемо спільно з європейськими науковцями зосередитися на цьому регіоні і в наступному році буде збудовано етнографічний стаціонар в селі Бистрець, де буде наукова база.
- Нещодавно у ЗМІ опублікували цьогорічний рейтинг ВНЗ України, згідно якого університет втратив доволі багато позиці. В чому ви вбачаєте причини пониження рейтингу вузу, а також як плануєте вирішувати це питання?
Звичайно, є багато різноманітних рейтингів. Це зрозумілі речі.
Нині є спад студентів, а це вже є першим з негативних сигналів для рейтингу – кількісний і якісний склад в цьому плані є завжди визначальним.
Наше головне завдання – зупинити зменшення кількості студентів. Але я не ставлю це як самоціль. Тому що дуже важливим є не кількісний склад, хоча за цим стоять і робочі місця, і бюджет університету, а важливо якісний склад. Оскільки без високого рівня студентів не буде високого рівня викладачів. Якщо студент слабкий, то тоді викладач немає мотивації віддавати йому свої знання і, до певної міри, навіть не помічаючи цього починає втрачати свої навики.
Тому одними із перших моїх кроків на новій посаді, була зустріч із випускниками Івано-Франківської гімназії №1. Я хотів зрозуміти чому вони обирають інші університети, а не наш. Звичайно, що вони вже визначилися із місцем свого подальшого навчання, адже кращі абітурієнти визначаються ще за два роки до закінчення школи. Але наше завдання зараз - показати привабливість університету з точки зору його проектів, з точки зору можливості молодої людини здобути знання не тільки в нас, але й шляхом обміну студентів у найпрестижніших університетах Європи. І, я думаю, що це буде переконливою основою, яка дійсно стане привабливою для абітурієнтів нашого університету.
Тому що потенціал університету дуже високий, але треба вміти себе «продати». Ми ще не навчилися цього робити, показувати всі наші привабливі сторони. Тому увага буде зосереджена саме на тому, щоб продемонструвати дуже добрий рівень нашого професорсько-викладацького складу, а з іншого боку – показати студентам як вони можуть реалізувати себе не тільки з точки зору отримання знань, але й свого дозвілля, своєї самореалізації. Студентські роки – найкращі, тому поєднання навчання, дозвілля, відпочинку, самозбагачення себе як особистості повинні бути головними.
Зараз ми над цим працюємо, я веду розмови із студентським сенатом. Вважаю, що сьогодні утворився дуже великий відрив між студентом і викладачем. Ми не розуміємо їх, а вони не розуміють нас. Я не прихильник теорії конфлікту поколінь, тому що викладач якраз є тією людиною, яка може зрозуміти студента. Тому працюємо також над зміною інституту кураторства. Не вважаю, що куратор має бути тільки тим викладачем, який викладає у групі. Це має бути досвідчений педагог, психолог, який розуміє, може під час виховної години порушити навіть особистісні питання молодої людини. Університет має стати духовною домівкою студента, щоб він відчув себе комфортно, а ми, в сою чергу, дали йому можливість у порівнянні, не нав’язуючи якусь думку, зрозуміти, що таке цінність.
- Одна із головних проблем сучасної системи вищої освіти - низький відсоток працевлаштованих випускників. І ПНУ - тому не виняток. Як плануєте покращувати показники?
Проблема працевлаштування студентів є не тільки українською, але й європейською. До певної міри, - це приховане безробіття. Університети втримують десятки і сотні тисяч молодих людей, які в інших обставинах були б безробітними.
Але зараз ми бачимо завдання в іншому, ми не повинні обмежитися тільки тим, що ми випустили студентів і нас більше нічого не цікавить. Досвід європейських університетів також засвідчує, що вони відслідковують шлях свого випускника починаючи від його першого працевлаштування і до семи років після закінчення університету, тобто їм це цікаво. А чому цікаво? Тому що вони бачать наскільки рівень тих знань, які вони дали своїм студентам є прикладним для того, що ця людина змогла себе реагувати на тій чи іншій роботі. Вважаю, що цей принцип потрібно використовувати.
Другий аспект, це підготувати молоду людину до того, як себе вміло «продати» працедавцям. Все починається вже навіть від того, як вона склала резюме, як спілкується із роботодавцем.
Ми також зараз хочемо серйозно працювати із соціологами і психологами в тому плані, щоб розпочати на зустрічах під час годин куратора проводити тренінги для студентів. Це є нормою для європейських університетів. У них є бюро кар’єр, які цими речами займаються.
І, на самкінець, ми вже розпочали зустрічі із найбільш потужними підприємцями області з питань працевлаштування випускників. Були зустрічі із представниками «Рошен», ТК «Буковель». Ми намагаємося максимально створити умови взаємодії потенційного працівника із працедавцем.
Знову ж таки, потрібно реально оцінювати ситуацію і я переконаний в тому, що ми йтимемо західним шляхом – коли людина отримує стаціонарну освіту, а також під час своєї праці може далі навчатися. Ми розвиватимемо інститут післядипломної освіти з точки зору дистанційного навчання, що дасть можливість молодій люди здобути якісну другу освіту прискореними темпами.
Ці напрямки є взаємопов’язами, проте реальними, щоб ми не обдурювали своїх студентів. Ми повинні запропонувати студентам альтернативу і можливість професійного маневру.
- За час своєї професійної діяльності ви спробували себе на різних посадах. Зокрема, були дипломатом. Як досвід дипломатичної служби може допомогти вам на новій посаді?
Чомусь усі думають, що дипломат це людина, яка обдурює на користь своє ї держави. Я ж завжди говорив відверто. Якщо пригадати навіть мою передвиборчу кампанію, то я нікому нічого не обіцяв, я виділив конкретні проблеми і запропонував шляхи їх вирішення.
Головною ж рисою для дипломата, як і будь-якого керівника, є витримка і спокій, не створення конфліктних ситуацій в колективі. Принцип дипломатії завжди полягає в одному – спочатку подумати, а потім сказати.
- 14 травня минула 141 річниця з дня народження патрова Прикарпатського національного університету - Василя Стефаника. На рівні області в черговий раз визначили кращих літераторів. Як в університеті ще вшановували пам’ять відомого прикарпатця?
Ця премія надзвичайно важлива для нашого університету і, до речі, для нас було приємно, що ми стали першим закладом, з часу вручення премії, куди вона вийшла за межі Русова. (Цьогоріч нагородження переможців відбулося саме в стінах Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, - ред.).
Я є прихильником таких історичних місць. Русів – це надзвичайне місце. Пригадую, ще шестирічним хлопчиком мене батьки привезли на 100 річчя Стефаника в Русів. Я запам’ятав той день до сьогодні. І для мене було надзвичайно приємно, коли я вже як керівник університету мав честь також вітати гостей в стінах нашого університету.
Василь Стефаник – це надзвичайна постать. І треба завдячувати Івану Франку, який відкрив його. Ми зараз маємо намір, за ініціативи директора Інституту філології професора Хороба, розпочати підготовку видання повного зібрання творів Василя Стефаника, видати Стефаниківський словник. Плануємо залучати до цього процесу студентів, магістрантів.
Дехто говорить, що це депресивний письменник, але це була надзвичайно відважна людина, яка, маючи величезний талант, могла писати ліричні твори і прозу із глибинним змістом.
Ми пропагуємо Стефаника не тільки на рівні області, в минулому році, знову ж таки з ініціативи Інститут філології, була проведена безпрецедентна міжнародна конференція. Вона проходила два дні в Кракові, а потім в Русові. Потрібно віддати належне нашим друзям в Ягеллонському університеті, які надзвичайно перейнялися тим, що Стефаник був їхнім студентом.
Плануємо й надалі досліджувати й пропагувати його творчість, бо, насправді, є чим гордитися.
- Будь-який посадовець, в першу чергу, - звичайна людина. Які у вас життєві пріоритети? В чому сенс життя для вас?
Зараз нова посада забирає дуже багато часу. Але сенс свого життя я завжди зводжу до одного, - коли ти робиш людям приємне, то відчуваєш приємність і для себе. Це має бути критерій кожної людини, бо найстрашніше – це заздрість і гординя. Завжди себе треба в цьому переломлювати.
На дозвіллі, як є вільний час присвячую його своїй родині, адже маю трьох дійте, які потребують моєї постійної уваги. Це для мене і хвилини розслаблення, і хвилини приємного спілкування. Проте, весь час залишається тягар університету, тому що думаєш як зробити краще, як люди повинні відчути, що вони йдуть до кращого, а студенти побачити перспективи. І це найголовніше.
Якщо я прийняв рішення про керівництво одним із найпрестижніших університетів України, то потрібно прикласти усі зусилля для того, щоб після закінчення семирічної каденції, в першу чергу, міг людям подивитися в очі і сказати, що доклав максимальних зусиль до того, щоб здійснити те, що обіцяв.
Розмовляла Марія Стефанишин